Ризикував життям заради інших. Валерій Шмиголь – позивний Вал

Валерій Шмиголь став у стрій у перші дні великої війни. У 79-й окремій десантно-штурмовій Таврійській бригаді був спочатку мінометником, а після навчання у званні головного сержанта очолив взвод. Боронив Батьківщину на донецькому напрямку. Трагічна звістка про його загибель надійшла 30 травня з-під села Новомихайлівка Покровського району. Життя воїна обірвалося у 45 років…

Незадовго до цього за проявлену особисту відвагу у боях Валерій отримав відзнаку Головнокомандувача ЗСУ «Хрест хоробрих».

«Щоб захистити своїх побратимів, Валерій дуже часто ризикував власним життям. Йшов завжди попереду – там, де обстріли, там, де гаряче. Одного разу від смерті його врятував шолом, який затримав добрячий осколок. Зараз ті, хто воювали поруч, телефонують мені, щоб висловити слова вдячності та скорботи. Кажуть, що втратили не командира, а брата», – розповідає сестра полеглого Героя Олеся.

Народився Валерій Шмиголь у Вінниці 27 вересня 1978 року. Закінчив 6-ту загальноосвітню школу, а потім тоді ще Вінницьке професійно-технічне училище №4. У цивільному житті працював майстром із ремонту квартир. Плекав донечку, піклувався про маму та трьох своїх племінників.

«На жаль, серце матері не витримало хвилювань та розлуки із сином. Вона померла невдовзі після того, як Валерій пішов на війну. Тож він залишився єдиною опорою нашої сім’ї. Завжди про всіх турбувався, не просто йшов, а біг на допомогу, – згадує сестра воїна. – Був чуйним, порядним, відкритим, веселим…»

Церемонія прощання із Валерієм Шмиголем розпочнеться сьогодні о 10:00 за адресою: вул. Батозька, 12 (колонна зала №2).

Чин поховання воїна відбудеться об 11:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

«Не розкисайте, все буде добре», – Анатолій Оковитий, позивний Таксист

Анатолій Оковитий воював в АТО у 2015 році, а коли розпочалось повномасштабне російське вторгнення, пішов знову захищати Батьківщину. Його першою військовою родиною в цей час стала 61-ша окрема механізована Степова бригада, а згодом долучився до окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Разом із побратимами тримав оборону на Донеччині. Загинув 30 травня під час виконання військового завдання поблизу села Первомайське Покровського району. Серце воїна припинило битися у 50 років…

Народився Анатолій Оковитий 22 жовтня 1973 року у селі Павлівка (тепер Дніпропетровської області). Невдовзі родина переїхала до Вінниці, де він пішов у 3-тю загальноосвітню середню школу. Після закінчення навчання здобув професійно-технічний фах. Певний час працював електромонтером на підприємстві «Трамвайно-тролейбусне управління», а потому – майстром на «Укрзалізниці». Спільно з дружиною виховував двійко донечок.

Як тільки розпочалось повномасштабне вторгнення, Анатолій разом із трьома друзями-сусідами вирушив на призовний пункт. Зараз із них живим залишився лише один, із болем розповідають рідні Героя.

«В нашій пам’яті батько завжди буде світлим, веселим промінчиком. Навіть на війні взяв собі жартівливий позивний Таксист. Адже захоплювався автомобілями, за кермом свого “залізного коня” проїхав сотні кілометрів, – розповідає донька полеглого воїна Ольга. – На його обличчі завжди сяяла лагідна посмішка. Під час нечастих повідомлень із передової просив нас не розкисати. Переконував, усе буде добре…»

Церемонія прощання з Анатолієм Оковитим розпочнеться об 11:00 за адресою: вул. П. Корнелюка, 38. А о 12:00 поминальну панахиду за воїном відслужать у Спасо-Преображенському кафедральному соборі.

Поховають Захисника о 13:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Глибокі співчуття рідним та близьким. Вічна пам’ять та слава Героям!