32-річний вінничанин Микола Войцех присвятив професії рятувальника понад десять років. Він прийшов до ДСНС Вінниччини у 2015 році, ще зі шкільних років мріючи допомагати людям. Нещодавно його відзначили державною нагородою — медаллю «За бездоганну службу» ІІІ ступеня.
Про це повідомляє ЦВД з посиланням на Головне управління ДСНС України у Вінницькій області.
Микола — випускник Львівського державного університету безпеки життєдіяльності. Каже, що вибір професії зробив ще у школі, тож служба для нього стала не випадковим рішенням, а справою, яку обрав за покликанням.
За роки роботи рятувальник побував на десятках складних викликів. Один із них особливо запам’ятався Миколі — пожежа у гуртожитку на провулку Станіславського у Вінниці в серпні 2019 року.
На той час він був начальником караулу 2-ї державної пожежно-рятувальної частини. Під час пожежі надзвичайникам вдалося врятувати десятьох людей, серед яких було четверо дітей.
Микола зізнається, що для рятувальника найстрашніше — приїхати надто пізно і не встигнути допомогти.
«Найстрашніше для нас — запізнитися та не встигнути, не встигнути врятувати. Кожен виїзд — завжди відповідальність та боротьба за життя», — розповідає рятувальник.
Ще один виклик, який Микола пам’ятає досі, стався у серпні 2021 року. Тоді він працював в управлінні реагування та разом із колегами долучився до порятунку чоловіка, який опинився на дні 16-метрового колодязя.
Операція тривала понад вісім годин. У 30-градусну спеку рятувальники по черзі спускалися на глибину та вручну розчищали каміння, яке заблокувало постраждалого. Паралельно вони виконували рекомендації медиків, вводили необхідні препарати та накладали іммобілізатори, аби безпечно підняти травмованого чоловіка на поверхню.
З серпня 2026 року Микола Войцех працює помічником начальника зміни відділу швидкого реагування регіонального центру управління в надзвичайних ситуаціях. Каже, що давно хотів потрапити саме до цього підрозділу, адже найбільше йому подобається оперативна робота.
На думку Миколи, справжній рятувальник має поєднувати дві речі — холодний розум та гаряче серце.
Він також звертається до водіїв із простим проханням — завжди пропускати автомобілі екстрених служб.
«Коли бачите автомобіль 101, який мчить із сиреною, — завжди пропускайте його. Не ігноруйте. Бо ж для тих, хто у ньому, кожна секунда вирішальна», — наголошує Микола.
Поза службою Микола — батько трирічного Данила. Хлопчик уже цікавиться професією тата: коли бачить велику червону пожежну машину, у нього «горять» очі. Син навіть навчився розрізняти за звуком сирени автомобілі рятувальників та медиків.
Професія порятунку є особливою для всієї родини. Дружина Миколи також працює у медицині та допомагає рятувати людські життя.
Як і багато українців, Микола мріє про мир — про час, коли сирени лунатимуть лише під час навчань, а рятувальникам не доведеться працювати під обстрілами та щодня бачити наслідки війни.
А поки його професія залишається необхідною, він продовжує службу. Так само, як колись мріяв ще у восьмому класі, — допомагати людям, коли вони найбільше цього потребують.
