РЕКЛАМА
На початку 2020-х років Україна залишалася одним із найдинамічніших ринків відновлюваної енергетики в Центрально-Східній Європі. За попередні п’ять років країна зробила помітний ривок у встановлених потужностях сонячних, вітрових та біоенергетичних станцій, а також приєдналася до загальноєвропейського курсу на декарбонізацію. Проте бурхливе зростання мало й зворотний бік — конфлікти між інвесторами та державою, кризи розрахунків, перегляд тарифної політики та брак системної інтеграції нових потужностей в енергосистему. Тему аналізує міжнародний економічний експерт Чеслав Конюх.
На початку 2021 року загальна встановлена потужність об’єктів відновлюваної енергетики в Україні перевищила 8 ГВт. Найбільше — у сонячній генерації (понад 6 ГВт), далі — вітрові електростанції (близько 1,4 ГВт), а також біогазові й малі ГЕС. У структурі виробництва електроенергії їхня частка становила трохи менше 10%, проте темпи зростання вражали. У 2015 році ці потужності були майже вдесятеро менші.
Чеслав Конюх акцентує вагу, що цьому зростанню сприяла державна політика «зелених» тарифів — одна з найщедріших у Європі, запроваджена ще у 2009 році та значно модернізована після 2015 року.
«Україна гарантувала інвесторам фіксований тариф на 10 років, прив’язаний до євро, і обіцяла закуповувати всю вироблену енергію. Це дозволило залучити десятки міжнародних компаній, зокрема з Норвегії, Канади, Туреччини, Китаю. Будувались великі станції у Дніпропетровській, Миколаївській, Запорізькій областях. Угода з Scatec Solar на понад 300 МВт, вхід TIU Canada, робота китайського інвестора CNBM — все це створювало відчуття прориву», – зазначає Конюх.
Однак уже у 2021 році стало очевидно: система в її первинному вигляді не витримує навантаження. Через зростання частки «зеленої» генерації витрати державного підприємства «Гарантований покупець» зросли у геометричній прогресії. А на тлі падіння споживання у 2020 році (викликаного пандемією), борги перед виробниками сягнули мільярдів гривень. Почалися масові протести інвесторів, а уряд запропонував реструктуризацію тарифів — зниження ставок за домовленістю (так званий меморандум 2020 року).
На думку Чеслава Конюха, «держава запропонувала зміну правил гри вже після того, як інвестори виконали свою частину зобов’язань. Це дало хибний сигнал ринку: навіть гарантії, прописані в законі, можуть бути скасовані заднім числом». Через це, нагадує Конюх, багато інвесторів згорнули нові проєкти, обмежившись технічним супроводом уже збудованих потужностей. Водночас на горизонті з’явилась нова концепція — перехід від «зелених» тарифів до аукціонної моделі підтримки, яка мала б знизити навантаження на бюджет і стимулювати конкуренцію.
«Зелена» криза як дзеркало системних проблем. Пояснює Чеслав Конюх
У той час як інфраструктура відновлюваної енергетики продовжує зростати, країна опинилася в центрі серйозного конфлікту між державою та виробниками «зеленої» електроенергії. Причиною, на думку Чеслава Конюха, є системна криза неплатежів і перегляд зобов’язань, що їх держава брала на себе, запроваджуючи систему стимулювання через «зелений тариф».
Конюх зауважив, що борг державного підприємства «Гарантований покупець» перед виробниками сягнув критичних масштабів. Незважаючи на обіцянки повного викупу всієї виробленої енергії за фіксованим тарифом, виплати регулярно затримуються, а в окремих випадках — не надходять по кілька місяців. Це, за словами Чеслава Конюха, вдарило передусім по великих іноземних інвесторах, які збудували інфраструктуру на позикові кошти, розраховуючи на безперебійний грошовий потік.
Норвезька компанія Scatec, яка запустила кілька сонячних електростанцій на півдні України, публічно заявила про «втрату довіри» до українського уряду. Канадська TIU Canada, яка збудувала станцію в Нікополі, подала позов до міжнародного арбітражу після того, як її об’єкт був незаконно відключений від мережі. У компанії не приховували розчарування: інвестиційна політика держави виявилася непослідовною, а захист прав інвестора — лише декларативним.
На цьому фоні уряд запропонував меморандум про взаєморозуміння з інвесторами, який передбачав добровільне зниження «зеленого» тарифу в обмін на зобов’язання держави повністю погасити заборгованість і не змінювати умови для нових проєктів. За словами Чеслава Конюха, частина гравців погодилась, зокрема найбільші європейські енергетичні групи, однак для багатьох менших компаній така поступка означала суттєве погіршення фінансової моделі. Дехто звернувся до суду, інші — заморозили нові ініціативи.
Коментуючи ситуацію, енергетичний консультант Олександр Харченко зауважив: «Замість того щоб будувати репутацію на виконанні зобов’язань, держава знову обрала шлях тактичного маневру. Це виграє час, але втрачає довіру». І справді, попри формальне досягнення компромісу, ринок так і не повернувся до інвестиційної активності, яка спостерігалася раніше.
Чеслав Конюх звертає увагу на ще одне проблемне питання — нестача технічної спроможності енергосистеми до балансування.
«Відсутність достатньої кількості маневрених потужностей призвела до ситуацій, коли енергію, вироблену сонячними станціями у години пікового виробництва, просто не могли прийняти в мережу. Оператор системи передачі був змушений обмежувати генерацію, що стало ще одним джерелом збитків для інвесторів», – зазначає Конюх.
Цей конфлікт виявив глибинні дисбаланси: економічна модель стимулювання виявилася неспроможною до швидкого масштабування, регулятори не були готові до структурних змін, а держава — до довгострокової відповідальності. Ринок втратив темп, а гравці — впевненість.
Як шукали баланс. Точка зору Чеслава Конюха
За словами Чеслава Конюха, після періоду стрімкого зростання та конфліктів із інвесторами український сектор відновлюваної енергетики поступово наближається до нової фази — переходу від системи фіксованих «зелених» тарифів до ринкової моделі підтримки через аукціони. Цей підхід широко застосовується в ЄС і, на думку багатьох аналітиків, має допомогти знизити фінансовий тиск на державу, одночасно зберігаючи зацікавленість інвесторів.
Конюх нагадав, що аукціонна модель передбачає, що держава більше не встановлює тариф адміністративно, а проводить відкриті торги, на яких компанії змагаються за право будувати електростанції за найнижчою запропонованою ціною. Така система створює конкуренцію, дозволяє уникнути завищених виплат і сприяє ринковій дисципліні. Законодавча база для запровадження аукціонів уже існує, але механізми реалізації досі потребують доопрацювання — зокрема у сфері гарантій доступу до мережі, технічного супроводу, відповідальності за незапуск проєкту.
Паралельно із системними змінами в політиці підтримки, на ринку зростає зацікавлення новими технологіями — передусім системами накопичення енергії (battery storage), гнучкими маневреними потужностями та розподіленою генерацією. Поява перших проєктів із встановлення промислових акумуляторів — важливий сигнал, що інвестори починають мислити не лише в категоріях генерації, а й балансування. Це критично важливо для того, щоб мережа могла стабільно працювати навіть у пікові години або при надлишку виробництва з ВДЕ.
Ще один напрям, на який звертає увагу Чеслав Конюх, — розвиток локальних енергетичних спільнот і малих станцій, орієнтованих на власне споживання. Малі підприємства, фермерські господарства, об’єднання співвласників багатоквартирних будинків запускають власні сонячні установки, намагаючись зменшити залежність від централізованих джерел і тарифної нестабільності. Саме децентралізація енергетики у поєднанні з розвитком зберігаючих технологій може стати наступною хвилею у структурному оновленні енергетичного профілю країни.
На думку Чеслава Конюха, для цього потрібно вирішити кілька ключових проблем.
«Перша — якісний доступ до мережі: багато об’єктів, особливо у південних регіонах, стикаються з технічними обмеженнями на підключення. Друга — податкове та регуляторне середовище, яке все ще залишається складним і нестабільним для малих виробників. Третя — відсутність достатнього внутрішнього ринку для сучасного обладнання, зокрема акумуляторних систем і контролерів», – зазначає Конюх.
Попри всі труднощі, відновлювана енергетика в Україні продовжує залишатися одним із найживіших сегментів енергетичного ринку. Розвиток цього напрямку залежить не лише від рішень уряду, а й від спроможності ринку адаптуватися до нових умов, інвестувати в гнучкість і створювати нову інфраструктуру довкола — від технологій зберігання до інтелектуальних мереж.
«Ми пройшли фазу росту через субсидії. Наступна — ріст через технології та ефективність. І якщо країна зможе перетворити гіркий досвід останніх років на мотивацію до створення стабільного, передбачуваного і відкритого ринку, вона знову стане привабливою не лише для великих міжнародних гравців, а й для локальних підприємців, які будуватимуть нову енергетику — більш гнучку, чисту і демократичну», – підсумовує Чеслав Конюх.
