У Стадниці відкрили Алею Слави полеглих Захисників

У Стадниці відкрили Алею Слави на честь 18 земляків, які загинули, захищаючи Україну у російсько-українській війні.

За кожним портретом — окрема історія та життя, яке назавжди залишилося у пам’яті рідних. Близькі згадували своїх чоловіків, синів і побратимів: хтось будував удома теплицю, працював на землі, дбав про родину, а для молодших військових був старшим товаришем, якого називали «дядя Вова».

Відтепер у рідному селі є місце, де можна вшанувати кожного полеглого, згадати його життя та розповісти про нього наступним поколінням. Алея Слави стала символом пам’яті про тих, хто віддав своє життя за Україну.

Про це інформує ЦВД, посилаючись на Вінницьку міську раду.

Портрети захисників відкрили учні місцевої школи. На Алеї вшанували Дмитра Франишина, Анатолія Матвєєва, Віталія Горбатюка, Ярослава Шлапака, Віталія Климчука, Валентина Климчука, Миколу Рачка, Олександра Маєвського, Віктора Лочмана, Юрія Ілика, Володимира Регана, Євгенія Романенка, Олександра Шебуняєва, Євгена Шиманського, Олександра Костика, Івана Капущака, Володимира Вирвихвоста та Миколу Сисака.

Імена трьох захисників уже є на вулицях Стадниці. На честь Віталія та Валентина названа вулиця Воїнів Климчуків, на честь Дмитра Франишина – вулиця Дмитра Франишина. Тепер поруч з іменами односельці бачитимуть їхні обличчя.

Мама Валентина Климчука згадує, як після служби син повернувся до Стадниці, побудував теплицю, навчався і хотів здобувати освіту далі. 25 лютого 2022 року, у свій день народження, він пішов на війну. Валентин загинув поблизу Любомирівки на Миколаївщині.

«Хлопців прикривав своїх і йшов самий останній. Його снайпери застрелили. Спас усіх, себе не спас. Мені телефонують мешканці Любомирівки, дякують, що багато рятував».

Серед портретів на Алеї – Володимир Реган. «Дядя Вова» – так його називали молоді побратими, з якими він дев’ять місяців воював на Покровському напрямку. Після загибелі Володимира вони приїхали попрощатися з ним.

«Хлопці були молоді. Він їм був як батько. Пліч-о-пліч воювали, їли кашу з одного казана. Так він для всіх і став “дядею Вовою”. Він народився у Стадниці, працював у Вінниці, але весь час був тут. Дуже любив техніку: працював трактористом, бульдозеристом, був водієм-механіком БМП. Обробляв землю, вирощував хліб. Казав: “Я богоугодний, бо хліб вирощую”. Для нас, родин, відкриття Алеї дуже важливе. Хочеться, щоб люди не просто проходили повз, а згадували, якою ціною ми маємо можливість жити», – поділилася дружина захисника Наталія.

Алея у Стадниці стала третьою у старостинському окрузі. Першу відкрили в Малих Крушлинцях, другу – у Гавришівці. На кожній вшановують полеглих жителів свого села. Для Ольги Паламарчук підготовка Алеї у Стадниці стала нагодою познайомитися з родинами захисників і почути їхні історії.

«Важливо було почути родини, відчути їхній біль і зрозуміти, що означає для них це місце. Ми повинні бути поряд у складний для них час, підставити плече. Алея – частина цієї турботи», – зазначила Ольга Паламарчук.

До створення Алеї долучилося багато людей. Разом із майстрами працювали односельці; допомагали місцеві підприємці та фермери. Стадницькі господині готували їжу для тих, хто працював на Алеї. Приїжджали допомагати й люди з Вінниці. Депутат Вінницької міської ради та меценат Віктор Мацера підтримав ініціативу громади й допоміг утілити її.

«Дякую всім, хто долучився, за небайдужі серця. Низький уклін жителям і фермерам, майстрам, нашим господиням, які годували людей під час роботи. Цю Алею створили для родин, для всього села і для молодших поколінь – щоб вони знали, якою ціною виборюється вільна Україна», – додала Ольга Паламарчук.

Керівниця Центрального регіонального центру Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Юлія Павлюк щодня спілкується з родинами захисників.

«Пам’ять – для живих і для прийдешніх поколінь. Ми маємо змогу ростити дітей, будувати плани. Матері й дружини полеглих втратили найдорожчих людей. Низький вам уклін», – звернулася вона до родин.

Юлія Вотчер – волонтерка, співзасновниця громадської організації «Мольфар» та мама полеглого захисника Андрія Гунька. На відкритті вона пригадала билину про поранених козаків, які поверталися додому. Ця історія, прочитана багато років тому, знову згадалася їй із початком війни.

«Сьогодні дивлюся на портрети ваших дітей і знаю, скільки болю стоїть за нашою свободою. Я схиляю голову перед вами. І пишаюся ними – кожним із наших захисників», – сказала Юлія Луківна.

У селі, де ці люди виросли, працювали й жили поруч з іншими, тепер є місце для зустрічі з пам’яттю про них. Сюди можна прийти самому або привести дитину, назвати захисника на ім’я і розповісти, яким його пам’ятають удома.

«Хочу подякувати Віктору Вікторовичу Мацері, який проявив ініціативу, підтримав її фінансово і, що головне, серцем і душею. Дякую людям, які приходили й просто допомагали: жителі ближніх сіл Гавришівки та Малих Крушлинець. Це велика робота, яка об’єднує людей. Але відкриття такої Алеї не може принести щастя – воно нагадує про наших полеглих земляків», – зазначив директор департаменту міського господарства Вінницької міської ради Владислав Кривешко, який раніше очолював Вінницько-Хутірський старостинський округ.

На відкриття прийшли рідні й близькі захисників, їхні друзі, однокласники, побратими та посестри. Місцевий оркестр виконав «Пливе кача». Прапори, які були біля портретів, передали родинам.