10 березня, Торецьк. Місто охоплене полум’ям, ворог знищує його з усіх сил. Поліцейські намагаються втримати позиції, незважаючи на постійні обстріли та дрони, що помічають кожен їхній рух. Є поранені, і будь-яка спроба евакуації здається смертельно небезпечною. Та серед цього хаосу сталося диво: БпЛА помітили слабкий рух руки важкопораненого гранатометника на позивний «Дєд». Він живий. Рятувати його — завдання неможливе на перший погляд. Про те, як вдалося витягти свого побратима, розповідають тактичний медик Стрілецького батальйону поліції особливого призначення Олександр Надзіваний («Санчо») та сам врятований Олександр Асаулюк.

Про це пише ЦВД, посилаючись на поліцію Вінниччини.

Олександр Надзіваний згадує, що того дня було декілька спроб евакуації поранених. ББМ-ки або не доїжджали взагалі – їх обстрілювали на підступах, або ледь повертались підбиті чи взагалі виходили з ладу в результаті влучань, й після спішування бійців додавались нові поранені. Забрати трьохсотих вдається поки не всіх. У цьому хаосі безперервних скидів, мінометних та артобстрілів наші продовжують метр за метром розвідувати безпілотниками територію у пошуках живих. В останню секунду помічають рух важкопораненого «Дєда». У найгірших умовах – вдень, коли в окупантів усі, «як на долоні», і без гальм, черговий екіпаж: водій, штурман і такмед, наважуються вкотре спробувати, хоча знають — це майже самогубство. Дістались, це був пекельний евак…

– Побачив Сашу, у нього був відкритий перелам ноги, сильна кровотеча. Підбігли, у цей час нас щільно «накривали», і кажу – все, забираю тебе додому. Допомогу надавав під вогнем і вже у русі, але він добре тримався. Не знаю, як ми його дотягнули і підняли – все на адреналіні, – розказує «Санчо».

Виявилось, що Олександр Асаулюк був поранений не тільки в ногу. Поки він чекав на порятунок, осколки обстрілів продовжували влучати в його виснажене тіло. Тоді вже майже не вірив, що його врятують. Каже, найбільше боявся не смерті, а залишитися на полі бою пораненим. Коли почув звук ББМ — зрозумів, що шанс є.

– Я не боявся, що мене «задвохсотять», я боявся, що буду поранений і мене не зможуть забрати, а це повільна смерть. Коли лежав і чекав на евак, вже не вірив, що це можливо, а тоді почув серед вибухів звук ББМ-ки, його ні з чим не сплутаєш, і подумав – може це за мною. Вискакує Саша, знову обстріл, а він питає – «як ти?». Я йому дуже вдячний, не побоялись, приїхали. Коли привезли, я був ще у свідомості і просив, щоб нашим скинули води, – ділиться спогадами гранатометник.

Сьогодні врятований поліцейський досі лікується й поволі відновлюється. Посміхаючись, каже, що бігати вже не буде, але медики прогнозують, що згодом зможе ходити. Олександр Надзіваний продовжує боронити державу на передовій. Тактичній медицині він навчався у парамедиків в Харкові ще, будучи поліцейським офіцером Барської територіальної громади. Запевняє, що з радістю повернеться на свою попередню посаду, але спочатку треба закінчити війну. Нині він дійсно там, де потрібен найбільше, максимально використовуючи свої знання та сили.

Від імені Президента України Голова Національної поліції України Іван Вигівський вручив Олександру Надзіваному медаль «За врятоване життя». Це історія не просто про евакуацію, а про братерство, мужність і незламність тих, хто щодня ризикує всім, аби жити могли інші. 

Блекаут-тест у Вінниці: як працює транспорт, коли місто без електрики

Рідні вимагають справедливості: у Вінниці попрощалися із 7-річною Ангеліною