Доброволець із Вінниччини Сергій Загика розповів про жорстокі тортури, які пережив у російському полоні: його били струмом, змушували зривати татуювання, по 16 годин стояти без руху і навіть танцювати. На фронт чоловік пішов добровільно, воював одразу на п’яти напрямках. У жовтні 2023 року потрапив у полон, де провів 19 місяців. Звільнили Сергія під час масштабного обміну «1000 на 1000».

Про це повідомляє ЦВД, посилаючись на Суспільне Вінниця.

Сергій Загика — із села Вільшанка Тульчинського району. На фронт пішов добровольцем восени 2022. До того працював у прикордонній службі, але звільнився ще у 2015 році. Після повномасштабного вторгнення вирішив повернутися до лав захисників.

“Я пішов сам добровільно у військкомат, направили у Могилів-Подільський прикордонний загін, і там проходив службу. Був на Пісках, на Бахмуті. В Красногорівці і був в Луганській області – село Макіївка. Там і потрапив у полон”, — сказав чоловік.

Сталося це у жовні 2023. Дружина Наталя розповіла, що спершу Сергій вважався зниклим безвісти. Востаннє вони спілкувалися 11 числа. Потім — 19 місяців пошуків і надії.

“Він мені не сказав, що він йде на позиції. Він сказав: “Може, я завтра подзвоню”. І так він більше не зателефонував. Поїхав — і все, і він зник.Чотири місяці ми взагалі про нього нічого не знали. Через 4 місяці до мене подзвонили з Міжнародного Червоного хреста і сказали, що він підтверджений — “офіційно в полоні”, — розповіла жінка.

Про умови полону Сергій розповідати не захотів. Найжорстокіше, за його словами, поводилися в Башкирії.

“Били струмом, знущалися, змушували татуювання здирати. Їсти не давали — два шматочки хліба і вода — і все. Нас якраз четверо було в кімнаті. Той суп, що давали, це півлітрова чашка на чотирьох. Бувало, якщо нормальна зміна, то давали каші трішки більше. Там звірі. Інакше не назвеш ніяк, просто звірі. Ми стояли по 16 годин просто на лінії: казали бігти — бігли, казали танцювати — танцювали. Робили все лише задля того, аби нас не чіпали”, — розповів Сергій Загика.

Цьогоріч 23 травня в рамках обміну “1000 на 1000” бійця обміняли. Тоді він вперше за довгий час побачив сонце. До останнього не вірив, що повертається додому. Лише коли літак приземлився в білоруському Гомелі і побачив автобуси та швидкі — усвідомив: вони вдома. Вони вільні.

“О шостій годині ранку підняли, оскільки підйом був. Сказали: “Загика, на вихід!”. Я вийшов, нас завели у підвал. Нас ніхто не чіпав, одягнули і посадили в “автозак”. “Автозаком” нас привезли. Ми десь 4 години їхали, привезли на літак. А в літаку нам російські військові сказали, що 12 годин — і будете вдома. І ми літаком полетіли”.

Про те, що летіли додому — до останнього не вірилося. Очі та руки в українських захисників були зав’язані.

“Ми вже повірили, що ми вдома, коли в Білорусії, у Гомелі сіли на аеродром. І почали швидкі, автобуси з’їжджатися. І нам ці військові сказали: “Тепер ви вже вільні. Коли сіли в літак у Гомелі, то були щасливі, що побачили природу, сонце. Я не можу вам передати цих емоцій”.

Мама Сергія Загики — Валентина Кучковська — розповіла, що дізналася про звільнення сина з Instagram-сторінки президента Зеленського.

“Знала, що сьогодні є обмін. І як завжди спостерігаю: є, немає, є, немає. І тут президент виклав фотографії. У нього на сторінці фотографії з’явилися, і бачу — є моя дитина”, — розповіла Валентина Кучковська.

“Дивлюся: в мене номер дзвонить, я підняла трубку – і подзвонив чоловік і сказав – “Мене обміняли”. Він звідти плакав, я звідси плакала. Сказав: “Я скоро буду, ми зібралися і поїхали до нього”, — розповіла дружина.

Перші хвилини зустрічі, за її словами, були болючими.

Читайте також:

Вінничани вийшли на мирну акцію проти законопроєкту, що обмежує роботу НАБУ і САП

“Я думала, що буду плакати від того, що я його побачу, а я плакала від того, якого його побачила, який він прийшов з полону. Він прийшов 68 кілограмів, а пішов туди — 90. Людина замкнута в собі, важко. Перші два дні так з нами важко йому було, не міг зрозуміти, що він вдома, а день за днем все вернулося на своє місце”.

Після звільнення з російської неволі Сергій Загика доньку Настю впізнав не одразу.

“Вони вже приїхали в Київ, у шпиталь. Дитина зайшла, я її не впізнав. Як-не-як 19 місяців пройшло. Потім вже дружина зайшла. А дівчинка забігла, я думаю: “Чия це дитина до когось прийшла?”. А потім дружина зайшла. На емоціях все було”.

Тепер вони разом: сміються, читають книжки, гуляють рідним селом.

“Я скучала за ним кожну секунду”, — сказала дівчинка.

Тепер кожен день — свято. У планах в сім’ї — поїздка в гори. Сергій розповів, що на війну пішов, аби захистити їх. Завдяки сім’ї вижив у російських катівнях і нині не хоче її втрачати.

“Хочеться для сім’ї зробити щось таке, що раніше не робив”, — сказав чоловік.

Читайте також:

Відбувся новий етап обміну полоненими: з полону повернулося дев’ять воїнів з Вінниччини

Настоятель з Вінниччини закликав остерігатися іграшки Лабубу: причина