Група комунікацій Регіонального управління Сил територіальної оборони «Південь» продовжує цикл матеріалів «Однієї крові» — про тих, хто став на захист України разом із найріднішими, як передає видання “Це Вінниця, друже”.

Цього разу — історія батька і сина, які пліч-о-пліч воюють у складі 120-ї окремої бригади ТрО.

У війську кажуть, що підрозділ — це сім’я. Але для Олександра та Андрія це не просто слова, а буквальна реальність. Батько та син служать разом, поєднуючи бойовий досвід і витримку ветерана з рішучістю та енергією молодого покоління.

Олександр із позивним «Хохол» став до строю ще з перших днів повномасштабного вторгнення. За його плечима — бої на Донбасі та складні бойові виходи на Харківщині, зокрема поблизу Стариці та Вовчанська. Його головна мотивація — захистити родину.

Його син Андрій мобілізувався на початку 2025 року. Батько допоміг йому потрапити до свого підрозділу, щоб особисто передати найцінніше — знання виживання на лінії бойового зіткнення. Позивний для нього обрали швидко: «Хохол-молодший».

Опанувавши саперну справу, Андрій уже за кілька місяців виконував бойові завдання на складних ділянках Вовчанського напрямку. Літо 2025 року стало для нього справжнім випробуванням: багатоденні виходи на мінування під постійним наглядом ворожих дронів.

«Коли вибратись з позицій було дуже важко через “брудне” небо, доводилось сидіти в укриттях по кілька днів і відстрілювати ворога. А вони лізуть і лізуть. І їхні дрони постійно дзижчать над головою», — розповідає Андрій.

Батько бачив, як змінюється син. Зникає юнацька легковажність, натомість з’являється витримка і твердість справжнього воїна. Повагу побратимів Андрій здобув не завдяки батькові, а власною надійністю у бою.

«Як батько, я не хотів би, щоб син служив. Він для мене завжди буде дитиною. Але як чоловік розумію: захист свого — це справа честі», — каже Олександр.

Після переформування батальйону у підрозділ безпілотних систем їхня служба стала ще більш технологічною. Олександр відповідає за забезпечення, а Андрій опанував роботу з дронами та логістику в зоні бойових дій.

Сьогодні вони разом виконують завдання, які раніше вимагали участі цілих груп піхоти: дистанційне мінування, доставка вантажів під обстрілами, робота з наземними платформами.

Кожне успішне виконання місії для них — це не просто результат, а особиста перемога. Адже обох удома чекає одна людина — дружина і мама, яка щодня молиться за своїх найдорожчих.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

Від фронту до бізнесу: на Вінниччині ветеран створив ферму креветок

У Вінницькому районному суді обрали нового голову