Про це пише ЦВД.

«Чого уже тільки не було», — каже Тарас і перераховує буденно: ПЗРК, FPV-дрони, рейди вглиб, удари по командних пунктах. Але найбільше запам’ятався саме перший удар.

«На словах усе звучало просто, — згадує Тарас. — Під Антонівським мостом — ворожі плавзасоби, замасковані у норах під опорами. Їх потрібно було знищити. А разом із човнами – і живу силу противника».

Та на ділі — все трохи складніше: перевірка координат, визначення орієнтирів, розмітка на карті точок зміни висоти; запасний план у разі РЕБ чи втрати GPS.

«Страх був, — каже він. — Але тільки до того, як сів у кабіну. Потім — холодний розум і робота».

Вертоліт іде низько над водою. У кабіні — чіткі короткі репліки. На підльоті до цілі кожна дія вимірюється секундами. Тарас веде навігацію, виводить командира на курс. Один градус похибки — це сотні метрів на землі.

Коротка команда. Пуск. Слід у небі. Через секунди — спалах, чорний дим. Горить паливо, палають човни.

На землі — коротке підтвердження від підрозділів: «Влучили». На борту — робоче полегшення.

Перший політ дав упевненість. Та вже другий — нагадав, що на війні вона ніколи не буває абсолютною.

Ціллю був елеватор на лівому березі Дніпра — промзона, де ворог тримав вогневу точку з ПЗРК.

«У нас є відео, — каже Тарас. — Чоловік на даху піднімає трубу, натискає кнопку. Через кілька секунд — по ньому працюють наші ракети».

Коли зенітна ракета пішла по борту, екіпаж спрацював майже на рефлексах. Спалах, коротке «Пуск!», теплові пастки, різкий маневр. Мі-8 провалюється вниз, ракета йде в хибну ціль і вибухає позаду.

«Це врятувало нас», — каже Тарас спокійно, без емоцій.

На кадрах із землі все виглядає холодно точним: рух — реакція — удар. Але кожна дія там — на межі секунди.

Через кілька годин розвідка передала фото: той самий росіянин, напередодні нашої «роботи», стоїть біля труби елеватора, усміхається в об’єктив…

«Пост для пам’яті, — каже Тарас. — Більше він не фотографувався».

Після цього польоту, каже, усе змінилося. Не стало легше — додалось усвідомлення. Ти вже не просто пілот — ти частина команди, від якої залежать життя на землі.

Далі були десятки нових вильотів: удари по техніці, прикриття наступу, аеромедичні евакуації. Про евакуації Тарас говорить зовсім іншим тоном:

«Прилітаємо у визначене місце близько до лінії фронту, вимикаємось — і одна за одною під’їжджають швидкі. Деякі поранені дуже важкі: хтось – без ніг, хтось – без рук, хтось – із перебитою спиною… Максимально плавно та обережно злітаємо… Якось воїни 35-ї бригади морської піхоти обмінялися з нами шевронами просто біля борту — ми ж теж з 35-ки. Знак взаємної підтримки».

Знищення ворожого командного пункту

Одна з операцій — ураження командного пункту противника ракетами С-13. Щоб «закинути» ракети на потрібну відстань, екіпаж підлетів критично близько — на межі можливостей. Результат роботи для ворога був відчутний: мінус командний пункт.

За даними розвідки, там були полковник і генерал. Після удару в російських ЗМІ з’явилися їхні некрологи.

«У російських чатах потім скаржились на активізацію роботи наших вертольотів. Значить відчули!» — каже Тарас.

Він пояснює: головні вороги вертольотів — ПЗРК і дрони.

ПЗРК — це секунди на реакцію: побачив спалах, крикнув «Пуск!», одразу теплові пастки, маневр, зниження, зміна курсу.

«Коли працює вороже ПЗРК — у тебе є максимум три секунди, щоб не стати мішенню», — каже льотчик.

А от дрони — інша історія. Вони з’являються там, де їх не чекаєш. FPV-шки можуть «зависнути» на маршруті чи підловити с на зустрічному курсі.

«Їх майже не видно, — пояснює Тарас. — На моніторі чисто, а за кілька секунд — поруч з кабіною». Іноді доводиться кидати завдання й іти на друге коло — аби не втратити машину і людей.

Під кінець розмови Тарас усміхається, дивиться на чашку з кавою й підсумовує: «Не пошкодував жодного разу. У мене найкраща робота».

Під час виходу з кав’ярні, у небі гуркоче вертоліт.

— Назар, — каже він із легкою посмішкою. — Нарешті хтось молодший з’явився в бригаді. Дочекався, поки буде кому передавати досвід.

Тарас піднімає погляд угору, слухає звук гвинтів і мовчить. Він знає: уже за кілька годин цей звук знову буде його роботою.

P.S. З метою безпеки ім’я героя змінене.

Поділиться новиною

Facebook

Pinterest

Twitter

Linkedin