У шкільному дворі, де колись зустрічалися перед уроками й будували плани після випуску, сьогодні називають імена тих, хто не повернеться. На стелі – 14 прізвищ Героїв – випускників, яких не дочекались рідні з російсько-української війни.
- Віталій Антонюк – солдат. Загинув 14 липня 2022 року біля Степової Долини на Миколаївщині.
- Дмитро Лізавенко – лейтенант. Загинув 11 червня 2022 року в Сєвєродонецьку на Луганщині.
- Олександр Любчак – молодший сержант. Загинув 10 травня 2023 року біля Спірного на Донеччині.
- Олександр Дворський – солдат. Загинув 20 жовтня 2023 року біля Синьківки на Харківщині.
- Сергій Ярмоленко – молодший лейтенант. Загинув 14 червня 2023 року біля Роздолівки на Донеччині.
- Павло Загниборода – майор. Загинув 21 січня 2023 року біля Красного на Донеччині.
- Артур Іванішин – капрал поліції. Загинув 14 лютого 2024 року в Григорівці на Донеччині.
- Юрій Швець – солдат. Загинув 15 березня 2026 року біля Воздвижівки на Запоріжжі.
- Юрій Білий – старший солдат. Загинув 8 квітня 2025 року біля Юнаківки на Сумщині.
- Петро Худик – солдат. Загинув 27 липня 2025 року біля Бойківки на Донеччині.
- Сергій Жук – сержант. Загинув 27 листопада 2025 року в Степовому на Харківщині.
- Сергій Карпенко – старший сержант. Загинув 17 лютого 2026 року в Металівці на Харківщині.
- Костянтин Добрянський – солдат. Загинув 14 квітня 2026 року біля Межової на Дніпропетровщині.
- Євгеній Жилинський – солдат. Загинув 11 липня 2026 року на Покровському напрямку.
Кожне ім’я випускника-Захисника – це історія мужності, відваги та любові до рідної землі. За кожним із них – життя людини, родина, друзі та мрії, які вона не встигла здійснити.
Про одного з випускників розповіла його однокласниця Анастасія Корупчук. Вона навчалася з Костянтином Добрянським від першого до дев’ятого класу. Каже, до нього можна було звернутися по допомогу й бути певною, що він підтримає.
«Костя завжди був веселий, добрий, усім допомагав. Не було такого, щоб його про щось попросили, а він сказав “ні”. Він умів підтримати й розвеселити, був веселуном нашого класу. Я, напевно, на все життя запам’ятаю його усмішку. Він був настільки життєрадісним, що передавав цю енергію іншим – однокласникам й учителям», – згадує Анастасія.
Дружина Юрія Швеця згадує: він міг серед ночі поїхати на допомогу, якщо хтось її потребував. Любив сина, батьків і брата. Із перших днів повномасштабного вторгнення прагнув стати на захист України. Спочатку служив стрільцем, згодом став оператором БПЛА. А коли приїздив додому, цікавився, як справляються побратими, і казав дружині: «Я не можу залишити своїх хлопців».
«Коли він приїхав у відпустку після поранення, ми багато говорили про майбутнє. Він казав, що ніколи так сильно не хотів жити, ніколи не хотів стільки всього планувати. У нього була така жага до життя, до чогось нового. У нас росте прекрасний синочок. Я старатимуся втілити мрії та плани, які ми будували разом», – розповіла дружина захисника.
Директорка ліцею Ірина Михайлова каже, що школа підтримує постійний зв’язок із родинами загиблих випускників.
Мама Віталія Антонюка, Світлана Михайлівна, попросила учнів і вчителів згадувати випускників не лише у визначені дні. Вона розповіла про слова, які висіли над робочим столом її сина: «Хто хоче, той і може». А коли маленька сестра вагалася, Віталій брав її за руку й казав: «Коли страшно – зроби крок вперед». Тепер ці слова викарбувані на його пам’ятнику.
До 125-річчя ліцею для родин загиблих випускників створили нагрудний знак із зображенням матері-берегині, яка випускає двох журавлів у вирій. Тоді його передали батькам полеглих захисників, а нині знак отримала ще одна мама – її сина ліцей втратив уже після того.
