Про це повідомляють у Національній гвардії України.

Олег на військову службу пішов добровольцем у 2022 році – одразу після закінчення медичного училища. Юнак не міг вчинити інакше, адже хотів піти шляхом батька-військового.

«Я завжди хотів бути військовим. Так мене виховали. Мама до повномасштабної війни працювала вихователькою в дитсадку. Втім, 24 лютого 2022 року змінило все. Вона не могла стояти осторонь і пішла служити, а ми її підтримали. Тому, влітку 2022 року після завершення навчання, я знав, що мені робити – підписав контракт з Національною гвардією і пишаюся цим», – розповідає Олег.

Медична освіта дозволила швидко опанувати професію військового санінструктора. Далі була базова військова підготовка та регулярні практичні заняття для підвищення навиків. Вони знадобилися чоловіку під час виконання бойових завдань на фронті.

«Було страшно, але я знав, на що йду. Розумів, що моя робота там важлива. Ми працювали у зведеному медичному загоні, чергували на різних ділянках, допомагали і військовим і цивільним. Повага і братерський дух відчувалися постійно», – згадує гвардієць

Перший день на фронті став для нього справжнім випробуванням. Снаряди і бомби прилітають без попередження. Тому, що таке справжня війна, медик відчув з першої миті.

«Щойно прибули – одразу у вир подій. Стою я перед госпіталем, чекаю на прибуття поранених, і тут – свист. Інстинктивно кинувся в бункер. Гримнув вибух. Це був приліт КАБу неподалік від нас. Було страшно, але треба було діяти – швидко вирушили на місце прильоту, щоб перевірити, чи потрібна комусь допомога. На щастя всі були неушкоджені», – пригадує військовослужбовець.

Той ворожий обстріл влучив у школу і зруйнував її. Не меншу загрозу на фронті становлять російські дрони. Вони б’ють точково, і медики – важлива ціль для них.

«Ми надавали допомогу цивільній жінці. Треба було взяти додаткові медикаменти, я пішов до машини. Повертаючись назад бачу, як просто на мене летить ворожий безпілотник із боєприпасом. У голові багато думок: якщо побіжу в будинок, буду наражати на небезпеку цивільних, якщо – в авто, то там є РЕБ, який може заглушити безпілотник. Вибір очевидний. Я добіг до машини, і справді – безпілотник впав, не долетівши до мене. Просто пощастило. Далі повернувся до жінки, дав потрібні ліки та евакуювали її», – задумливо згадує гвардієць.

Після повернення з фронту Олег каже, що нелегко було звикати до більш безпечних умов. Він і зараз реагує на різкі гучні звуки, а на новому місці першим ділом шукає потенційне укриття. Втім це не заважає Олегу вдосконалювати свої навички. Людям на фронті потрібна ротація, тому медик готується до нових виїздів. І будує плани на майбутнє. Каже, що бачить у Національній гвардії України можливість реалізувати себе.