У центрі Вінниці військовослужбовці з різних куточків України, які внаслідок війни втратили кінцівки, станцювали вальс із елементами сучасної хореографії біля водонапірної вежі.
Учасники виконували танець на протезах разом зі своїми протезистками, ерготерапевтками та фізичними терапевтками. Захід присвятили Дню Незалежності України.
Про це пише Суспільне, передає ЦВД.
Вальс вчили три тижні. Заняття проходили тричі на тиждень.
«Хотіли розвантажити наші будні, показати хлопцям, що на протезах можна й танцювати. Незвично і весело. Спершу всі злякалися, що це таке буде, а потім усі втягнулися», — сказала ерготерапевтка Марія Букша.
За словами хореографині Юлія Максименко, з воїнами, які повернулися з фронту з ампутаціями, вона працювала вперше.
«Трішки спершу їм було важко. Але вкінці всі впоралися. Музичний супровід підбирали, щоб був не швидкий і не дуже повільний, щоб їм було зручно. Хореографію також підбирали, щоб можна було виконати і не поспішати. Десь треба ступити з правої, десь із лівої. Не кожен так може швидко скомбінувати це в голові. Чим більше практики — тим легше», — сказала хореографиня Юлія Максименко.
Оскільки хореографія добре зарекомендувала себе у реабілітації, її вирішили впровадити на постійній основі. Про це розповіла керівниця реабілітаційного центру Ольга Юзвак-Слоквіч.
«Ми надаємо комплексну реабілітацію, але не обмежуємося лише стандартними методами. Вирішили запровадити танець як додатковий інструмент реабілітації. Наші пацієнти дуже скептично до цього поставилися. Але я бачу, як це діє. Вони почали відчувати своє тіло, свободу рухів. Координувати рухи. Заволодівати протезом. Повністю зливатися з ним. Танці надзвичайно впливають на психоемоційний стан. Заряджають енергією, дарують позитив», — сказала Ольга Юзвак-Слоквіч.
Вона танцювала з ветераном із потрійною ампутацією Сергієм Кумчаком, який на війні втратив ноги і руку.
«Думала, що мені потрібно буде старатися, допомагати. Я помилялася. У танці настільки відчувалася сила Сергія, його енергія. Він викручував мене. Ідея танцю — патріотично-мотиваційна. Ми хотіли приурочити його до Дня Незалежності. Адже оце і є незалежність — бачити її в очах наших військових. Тому що попри все, що відбувалося з ними, вони підіймаються, впевнено крокують та ще й танцюють з посмішкою. Це про наших воїнів», — сказала керівниця реабілітаційного центру Ольга Юзвак-Слоквіч.
Військовослужбовець Сергій Давидюк, який родом із Черкащини, розповів, що востаннє вальс танцював ще у школі. Чоловік два роки був на війні. На Харківському напрямку став на міну і втратив ногу. Протезувався у Вінниці, де нині проходить реабілітацію.
«Не сказав би, що це було складно. Якщо пам’ятаєш і хочеш цього — то все просто. А чом би й ні? Це розвантаження. Де б не танцював, треба танцювати гарно: чи в Києві, чи у Вінниці, чи в селі. Ти повинен танцювати душею. Ми показали, що ми були і залишаємося незламними — з протезом чи без», — сказав військовослужбовець Сергій Давидюк.
Партнерка Сергія — його фізична терапевтка Софія Сабанюк. За її словами, найважчою була робота в команді та синхронність з іншими парами.
«Він великий молодець. Зміг за один день вивчити танець, як деякі за три дні. На льоту схопив. Мені особисто було дуже просто. Ще мене потрібно було поправляти. Він казав: “Не поспішай”. Цей танець — про можливості, адже хлопці після травм часто сумніваються у собі. А тут у них є можливість у творчості, у танці відчути легкість, як було до поранення. Під час танцю і координація рухів, і витривалість на протезах — це доволі складно, але можливо. Ми навчаємо хлопців не боятися труднощів і долати перешкоди. Як бачите, вони чудово впоралися. Це був такий досвід. Мені сподобалося. Це зближує. Командна робота зближує, можна посміятися, хлопці розвантажуються. Заряджає позитивом», — сказала фізична терапевтка Софія Сабанюк.
Євгеній Терещенко з Дніпра розповів, що раніше танцював, займався бальною хореографією. З 2024 року — на фронті, він воїн 132 окремого розвідувального батальйону ДШВ. Коли виїздив із позиції, потрапив під удар російського FPV-дрона — відірвало ліву ногу, іншу посікло осколками.
«Труднощі — тому що ти на протезі. Крок уже не той, треба підлаштовуватися і мені, і решті хлопців. Моя пара — Сніжана, медсестра. Дівчина з дуже гарною посмішкою. Вона підтримує, поговорить, підбадьорить якось тебе. Воно розслабило, принесло задоволення, трошки відволікаєшся. Забуваєш, де ти і що з тобою було. Ти в колі хороших людей. Спілкування, яке допомагає пережити всі ці аспекти, які в тебе в голові. На фоні цього спілкування ми стаємо кращими і краще сприймаємо життя», — сказав військовослужбовець Євгеній Терещенко.
Боєць 67 бригади, хмельничанин Валентин Янін теж вальсував на протезі. Розповів, що на війні з 2025 року. Виконуючи бойове завдання на Дніпропетровському напрямку, втратив ногу. Нині проходить реабілітацію, де й познайомився з танцями. Його партнерка — його протезистка.
«Перший раз у житті танцюю. Дуже приємно, що лікарі нас так підтримують. Ніби маємо реалізувати себе ще у чомусь. Коли танцював, було дуже весело, радісно і смішно», — сказав військовослужбовець Валентин Янін.
«Головне — бар’єри собі в голові не ставити. На цих протезах мені важче. А Ольга Сергіївна робила основну роботу — танці. Танцював, як цілий був, не дуже, а зараз вийшло», — сказав військовослужбовець Сергій Кумчак.
«Вони мега позитивні. Вони заряджають мене. Думаю, ще щось цікавеньке спробуємо зробити, якийсь повільний танець, може», — сказала хореографиня Юлія Максименко.
