25 вересня у Вінниці відбулася зустріч «Жива книга: відверті історії турботи про дітей». Учасники говорили про розвиток сімейних форм виховання, патронат над дітьми та наставництво. Про це повідомляє МІСТО, як передає ЦВД.
Нині послуга патронату працює у 12 громадах Вінницької області. Діти можуть отримати тимчасовий прихисток і необхідну підтримку у 15 родинах патронатних вихователів.
Повернення дітей з евакуації
За словами координаторки проєкту «ПОВЕРНЕННЯ: Україна – родина – дім» МБО «Партнерство «Кожній дитині» Ольги Павлик, Вінниччина поступово розширює практику сімейного виховання.
Одним із важливих напрямів роботи проєкту є повернення дітей, які через повномасштабну війну були евакуйовані за кордон у складі інституційних закладів.
«Якщо дитина готова повертатися в Україну, їй надається всебічна підтримка, аби вона могла адаптуватися чи у біологічній сім’ї, чи обрати іншу форму сімейного виховання», — розповіла Ольга Павлик.
За її словами, від початку повномасштабної війни в евакуації перебували 4811 дітей із 203 закладів України. Наразі 3660 дітей уже повернулися.
«Живі книги» розповіли власні історії
Особливістю заходу став формат «Живої книги». Замість традиційних доповідей своїми історіями ділилися люди, які безпосередньо пов’язали життя з підтримкою дітей.
Сандра Зайцева розповіла про власний досвід перебування у родині патронатного вихователя. Минулого року вона разом із братом та сестрою опинилася у такій родині. За словами дівчини, саме відчуття безпеки може стати для дитини однією з найважливіших переваг патронатної сім’ї.
Ще однією історією поділилося подружжя Людмили Рожківської та Бориса Харченка. У жовтні 2024 року вони створили восьму патронатну сім’ю на Вінниччині — у Турбівській громаді.
За цей час їхній будинок прийняв 10 дітей із п’яти сімейних груп. Подружжя зазначає, що важливу роль у їхньому рішенні відіграла підтримка власних дітей, зокрема 15-річного сина. Нині родина активно популяризує розвиток патронату в області.
Їхній автомобіль навіть має номерний знак із написом «ПАТРОНАТ». А їхній син, спостерігаючи за досвідом батьків, уже планує у майбутньому також стати патронатним вихователем.
Від Херсонщини через окупацію до Вінниччини
Свою історію розповіли й Олена та Микола Розвадовські, які започаткували дитячий будинок сімейного типу.
Їхня історія розпочалася ще у 2015 році на Херсонщині. Через війну родині довелося пройти складний шлях — Херсон, окупований Крим, Росія, Німеччина і зрештою Вінниччина.
Нині подружжя разом із дітьми живе у будинку, який отримало в Жмеринці. У 2026 році родина вже на Вінниччині прийняла ще трьох дітей, яких вдалося вивезти з окупованої території.
«У нас зараз виховується в сім’ї дев’ять дітей. Різні характери, різні долі, але всі ми — велика дружня родина», — розповіла Олена Розвадовська.
Ще один приклад — родина Лариси та Павла Побережних. У їхньому дитячому будинку сімейного типу виховується дев’ять прийомних дітей, п’ятеро з яких повернулися в Україну після евакуації у складі інституційного закладу.
Шлях до прийомного батьківства для подружжя розпочався з бажання мати велику родину. Спочатку вони стали прийомними батьками, а згодом створили дитячий будинок сімейного типу, щоб мати змогу допомагати більшій кількості дітей.
Наставництво як підтримка для дитини
Окремо під час зустрічі говорили про наставництво. Цей формат передбачає, що відповідальний дорослий стає для дитини старшим другом, підтримує її та допомагає отримувати новий життєвий досвід.
Про власний досвід розповіла Софія Юдіна. Ще з підліткового віку вона хотіла допомагати дітям, які не мають батьківської підтримки. У 2020 році Софія дізналася про програму наставництва та долучилася до неї.
Її перша менті з’явилася два роки тому. На той момент дівчині було 12 років, і вона проживала в інституційному закладі. Протягом двох років Софія регулярно зустрічалася з нею, підтримувала спілкування та разом із нею відкривала новий досвід.
Згодом наставництво стало для Софії також професійним напрямом. Вона долучилася до Офісу дітей та молоді «ДІйМО», де займається розвитком наставництва в Україні, консультує та навчає людей, які хочуть стати наставниками.
«Це не є сімейною формою виховання. Це додатковий ресурс, коли відповідальний дорослий бере на себе роль дорослого товариша для дитини та надає підтримку», — зазначила Софія Юдіна.
За її словами, очікується, що у Вінниці більше людей зможуть долучитися до оновленої програми наставництва через центри соціальних служб.
До діалогу долучилися представники влади
Ще однією особливістю «Живої книги» стало те, що героям історій ставили запитання представники державних установ. Такий формат дозволив говорити про проблеми сімейного виховання безпосередньо через досвід людей, які щодня з ними стикаються.
У зустрічі взяли участь Сергій Шмігленко, начальник Служби у справах дітей Вінницької ОВА, Наталя Квят, очільниця Головного управління Національної соціальної сервісної служби у Вінницькій області, та Вадим Мазурик, представник Національної ради з питань телебачення і радіомовлення у Вінницькій області.
Представники влади зазначили, що такі зустрічі дають можливість побачити реальну ситуацію не лише через звіти та статистику, а й через особисті історії родин та дітей.
Регіональна координаторка проєкту на Вінниччині Тетяна Галузинська наголосила, що відкритий діалог має сприяти популяризації сімейних форм виховання та підтримці дітей і підлітків, які потребують допомоги.
Захід провели в межах проєкту «ПОВЕРНЕННЯ: Україна – родина – дім», що виконується спільно Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), МБО «Партнерство «Кожній дитині», Міністерством соціальної політики, сім’ї та єдності України, Державною службою України у справах дітей, Національною сервісною службою України, Координаційним центром із розвитку сімейного виховання та догляду дітей за фінансової підтримки Ірландської допомоги розвитку та уряду США.
