У 59-й окремій штурмовій бригаді безпілотних систем ім. Якова Гандзюка розповіли історію про військовослужбовицю на псевдо «Весна», яка пройшла бої на Донеччині та Миколаївщині, як передає “Це Вінниця, друже”. 

«В армії хотіла бути з дитинства. Закінчила медичний коледж. Працювала в судово-медичній експертизі. Згодом – старшою медсестрою у дитячому садку. Звідти і пішла на війну. На вулиці – 2022-й рік. Хотіла і 2014-го, та не могла: син сильно захворів.

6 вересня 2022-го потрапила в навчальний центр «Десна». Мала тоді 47 років. Від їжі спочатку відмовилася – стрес. Чай, печиво – не більше. Але я – людина, яка швидко адаптовується. Тільки фізично було важко. Місяць в «Десні» плюс три тижні в Славуті, де готували на бойового медика», – розповідає військова.

Жінка каже, що у неї були два інструктора-британці. «Свєта, ти зможеш, казали». Але на полосі перешкод військова, перед стіною, взяла автомат, розвернулася і пішла.

«В листопаді 2022-го була зарахована в десятий батальйон. Потрапила в деокуповане село Веселе на Миколаївщині. Приходили бабусі. Роздала майже всі ліки.

На півдні не затрималися. Перекинули на Донеччину. Перший поранений – контузія. Повезла в Покровськ. Складно було тому, що не знала тоді місцевих локацій. Інша проблема – миші. Це в Калиновому, коли в бліндажі жила. Сидиш, фарбуєш обличчя, а вона на тебе дивиться. Ловила книжками цих тварин і викидала.

Пішла на евакуацію. Карлівка, магазин «Аліса». Бачимо двох важкопоранених бійців. У нашу машину не помістяться. Добре, що одного взяли хлопці з танкового батальйону. Поклала руки під спину. Вона вся в крові. Але довезли – вижив», – розповідає Світлана.

Жінка каже, що по життю вона оптимістична людина. Але заплакати може в несподіваній ситуації. Тільки не ридма.

Коли її сину кажуть, що мама на війні, вона відповідає так: «Їй це подобається». І додає фразу, якою «Весна» пишається: «Вона на своєму місці».

«Шкода, але в армії багато людей, які не хочуть виявляти ініціативу.

Чоловік помер позаторік. Синові було важче пережити втрату. Я це пройшла «в робочому порядку». Не мала розкоші довго сумувати.

Аби відпочити, мені не потрібно багато часу. Але завжди знайду його для того, аби гарно виглядати. Люди в тилу переконані: якщо ми на фронті, то маємо бути занедбаними зовні і почуватися регулярно погано. Дурниці.

Чесно – не знаю, що робитиму після війни», – підкреслила Світлана.

Фото зі сторінки бригади

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бершадська громада у скорботі: на війні загинув Захисник Вадим Задорожний