Про своє захоплення, секрети створення скульптур і плани на нові роботи чоловік розповів Суспільному, пише ЦВД.

За фахом Петро Сауляк — плиточник. Майже 30 років він займався облицюванням та оздобленням будинків. Виготовляти декоративні скульптури почав близько двох років тому. Ідеї шукав в інтернеті, а першими його роботами стали бетонні грибочки.
Згодом чоловік почав створювати фігури тварин і казкових героїв. Спочатку не все вдавалося, адже досвіду роботи з такими конструкціями він не мав.
«Грибочки зробив одразу, а потім собаку. Вона не дуже вдалася, бо це було вперше. Тоді зробив маленького оленя, потім подумав про лисицю і Колобка», — розповів Петро Сауляк.

Для виготовлення скульптур чоловік використовує цемент, арматуру та металеву сітку. Щоб конструкції були легшими, усередині залишає порожнини, які заповнює мішками з-під цементу. Для окремих деталей робить металеві каркаси та опалубку.
Деякі вироби все одно виходять важкими. Наприклад, конструкцію з деревом і Колобком довелося переносити втрьох.

Найбільшу скульптуру на своєму подвір’ї Петро Сауляк вирішив зробити після того, як люди почали припускати, що його вироби куплені в магазині.
«Я подумав: зроблю щось таке, щоб уже точно ніхто не сказав, що купив. І вирішив зробити жирафу», — розповів майстер.

До роботи він готувався заздалегідь. Взимку зварив металевий каркас, а навесні почав формувати тулуб і ноги. Для голови зробив дерев’яну опалубку та працював на риштуванні. Допомагала йому дружина Женя — подавала необхідні матеріали.
На виготовлення жирафи пішло близько двох місяців. Роботу доводилося переривати через основну зайнятість. Петро Сауляк розповів, що без цих перерв міг би впоратися приблизно за місяць.
Щоб скульптура була стійкою, майстер укріпив її основу металевими конструкціями та забетонував опори.
Живої жирафи чоловік ніколи не бачив, тому її зовнішній вигляд і пропорції вивчав за фотографіями в інтернеті. Зокрема, перевіряв довжину ніг, шиї, голови та хвоста. За його словами, ноги скульптури мають півтора метра, а шия — три метри.

Петро Сауляк розповів, що створювати щось власноруч йому подобалося ще з дитинства. У школі він перемальовував портрети, а згодом, працюючи в комунальному господарстві, намалював казкового персонажа на великій металевій ємності в котельні. За його словами, малюнок зберігся навіть після кількох ремонтів.
Чоловік хотів здобути художню освіту, однак через матеріальні труднощі в родині обрав професію плиточника. Згодом вона стала його основною роботою. Окрім облицювання та оздоблення будинків, він займається декоративною штукатуркою і мурує грубки.
«Мені завжди хотілося щось малювати, щось створювати. Якби я ще в дитинстві побачив такого чоловіка, який робить подібні речі, то, мабуть, просився б до нього в учні, щоб перейняти досвід. А я всього сам навчився», — сказав Петро Сауляк.

Окрім великих скульптур, чоловік виготовляє бетонні підставки для квітів та інші декоративні речі. Він розповів, що його роботи привертають увагу перехожих: біля будинку зупиняються місцеві жителі, а родини приходять із дітьми, щоб роздивитися фігури та сфотографуватися біля жирафи.
За словами майстра, не всі розуміють його захоплення, але для нього важливі сам процес і результат.
«Мені самому приємно, коли зроблю щось своїми руками. Це ж для душі», — розповів майстер.

Зупинятися на створеному чоловік не планує. На зиму вже має задум нової роботи, але поки не розповідає, що саме з’явиться на його подвір’ї.



