У Русаві 24 листопада відбулася надзвичайно емоційна та довгоочікувана подія — після майже двох років російського полону додому повернувся захисник України Юрій Миколайович Дмитрієв. Його зустрічали так, як зустрічають рідних синів — з хлібом-сіллю, сльозами радості, обіймами та щирою вдячністю.

Про це пише ЦВД, посилаючись на Ямпільскі вісті.

У місцевій філії Ямпільського міського центру культури та дозвілля зібралися десятки людей: земляки, друзі, сусіди та школярі. Усі вони прийшли, щоб подякувати воїну за службу та підтримати його після пережитих випробувань.

Що відомо про захисника

Юрій Дмитрієв народився 16 квітня 1976 року в селі Русава.
Навчався у місцевій школі, потім у Вінницькому ПТУ №7, де здобув спеціальність різьбяра по дереву. Працював у Ямполі, згодом переїхав до Києва та займався підприємництвом.

24 січня 2023 року був мобілізований до Збройних сил України, проходив навчання в Німеччині.
29 червня того ж року, під час виконання бойового завдання в районі Ізюма Харківської області, потрапив у російський полон.

24 червня 2025 року він був звільнений. За час неволі захисник тяжко втратив зір та отримав інвалідність ІІ групи. Після повернення в Україну проходив тривалу реабілітацію у шпиталі.

Зустріч у рідному селі

У Русаві Юрія чекала мати — Ольга Павлівна, для якої цей день став найсвітлішим після років болю та невідомості.

Захід розпочали виконанням Гімну України. Його вели Анатолій Віт та Тетяна Сєрікова.

Староста Русавського старостинського округу Вілен Жереб зустрів героя хлібом-сіллю та пов’язав на плечі державний прапор — як символ мужності та незламності. Він подякував матері Юрія за виховання трьох синів, двоє з яких стали на захист України.

До виступу запросили і тітку військового — Людмилу Оприсняк, яка подякувала громаді за підтримку та зачитала вірш, написаний Юрієм у полоні — 15 лютого 2025 року в Кемерово. Поезія була присвячена його матері.

«Мене тримала віра»

Юрій Миколайович поділився тим, що допомагало йому вистояти:

«Я вдячний, що пам’ятаєте. Мене тримали віра й молитви — мої, мами, усіх, хто чекав. Це врятувало. Там усі мріють лише про одне — побачити рідних. Багато наших хлопців ще залишаються у неволі. Молюся за кожного і зберігаю в пам’яті все, аби свідчити».

Присутні хвилиною мовчання вшанували всіх загиблих земляків і поклали квіти до їхніх портретів.

Юрія зустрічали стоячи, оплесками та тремтячими голосами. Його повернення стало символом віри та надії для всієї громади — нагадуванням, що кожен полонений українець має повернутися додому.

Читайте також:

У Вінниці створять доступний простір на вулиці Київська, поруч з 29 школою

Вінничанка присвятила рекорд батькові-Герою: 2003 присідання без зупинки