Життя обох Захисників обірвалося до сорокарічного віку. Михайло В’юн та Артем Захаревич мали різні життєві шляхи, однак їх об’єднало спільне — любов до України та готовність захищати її до останнього.
Для Михайла оборона Батьківщини стала справою всього життя, тоді як Артем сприймав службу як свій обов’язок перед державою. Обоє мужньо виконували бойові завдання на різних напрямках фронту.
Свій останній спочинок Герої знайдуть на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Про це інформує ЦВД, посилаючись на Вінницьку міську раду.
В’юн Михайло Анатолійович (позивний «В’юн») свій перший бойовий досвід здобув у 2014–2019 роках під час АТО/ООС, перебуваючи на контрактній службі в НГУ. З початком повномасштабного російського вторгнення він серед перших став на захист країни. У найважчий для держави період Михайло боронив рідну землю у лавах 40-го полку імені полковника Данила Нечая. Згодом приєднався до «Гвардії наступу» – увійшов до складу 4-ї бригади оперативного призначення «Рубіж».
Бахмут, Хромове, Курдюмівка, Харківщина, Добропілля, Покровський напрямок… Це лише частина гарячих точок на мапі фронту, де воїн протистояв ворогу. За час служби Михайло пройшов шлях від солдата до лейтенанта, обійнявши посаду першого заступника командира роти з бойової підготовки. На жаль, 11 серпня 2026 року поблизу міста Білозерське Донецької області боєць дістав важке поранення, несумісне із життям. Серце воїна зупинилося 19 серпня. Герою навічно залишилося 32 роки.
За особисту відвагу, стійкість і мужність, виявлені у боях, Михайло В’юн був нагороджений багатьма відомчими відзнаками командування частини, а також удостоєний ордена «За мужність» III ступеня та відзнаки Президента України «За оборону України».
Втрата командира болісним ударом відгукнулася в серцях його побратимів. Розділяючи біль із рідними, вони зазначили, що Міша «В’юн» був для них справжнім взірцем – символом відваги та стійкості. Вони згадують його як Людину з великої літери і надійного керівника, чиє велике серце містило неймовірну доброту та щиру турботу про кожного.
Михайло В’юн народився у Немирові 21 червня 1994 року разом із братом-близнюком. Після закінчення місцевої школи здобув освіту в Немирівському будівельному технікумі. Далі була строкова армійська служба і тверде рішення залишитися у лавах Національної гвардії України. Його життя спалахнуло яскраво: 10 років чоловік присвятив захисту Батьківщини, останні з яких – пліч-о-пліч із братом.
«Михайло мав величезний досвід. Він пройшов на війні усі щаблі: від солдата, молодшого сержанта й аж до офіцерського звання, – говорить брат Небесного Воїна Микола. – Про його професійність говорили вчинки. Як командир брат завжди йшов попереду, навчав, оберігав та підтримував інших…»
На оборонця з війни чекали дружина з маленькою донечкою, мати й батько.
«Чоловік усе життя віддав Україні, – ділиться дружина Героя Аліна. – Його заповітною мрією була перемога. Михайло для цього не шкодував своїх сил і готовий був і надалі стояти на захисті країни. Казав, що служити в армії – обов’язок кожного чоловіка. Лише так, за його словами, ми збудуємо сильне військо, а в країні будуть мир і спокій».
Церемонія прощання з Михайлом В’юном розпочнеться о 10:00 за адресою: вул. Академіка Янгеля, 4 («Реквієм Хол»), та об 11:30 – у стінах храму Георгія Побідоносця (вул. Стельмаха, 43-А).
Чин поховання воїна відбудеться о 13:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Захаревич Артем Миколайович став на оборону Батьківщини у вересні 2025 року. Як оператор безпілотних літальних апаратів, воїн виконував бойові завдання у складі 60-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України. Життя мужнього Захисника обірвалося 9 серпня 2026 року внаслідок ворожого артилерійського обстрілу поблизу села Тихе Синельниківського району Дніпропетровської області. Артему назавжди залишилося 37 років.
Артем Захаревич народився 18 листопада 1988 року у Вінниці. Для своєї матері, яка самотужки ростила його з ранніх літ, він був усім життям і головною опорою. Артем змалку вирізнявся гострим розумом та життєрадісністю. Після закінчення середньої школи №19 він здобув професію слюсаря та усе своє цивільне життя присвятив роботі з металевими конструкціями. За словами матері Героя, Галини, колеги та друзі надзвичайно цінували його за порядність, доброту та щирість.
«Артем був гарним сином – працьовитим і надзвичайно лагідним. Високий та стрункий, він дотримувався здорового способу життя, дбав про фізичну форму та завжди з повагою ставився до старших, – розповідає мати. – Як і більшість молодих людей, Артем захоплювався комп’ютерами і чудово знався на цій справі. Він міг би ще зробити дуже багато доброго у своєму житті… Син мріяв про швидке повернення з війни, власну родину та дітей…»
Церемонія прощання з Артемом Захаревичем розпочнеться о 14:00 у стінах Спасо-Преображенського кафедрального собору.
Чин поховання воїна відбудеться о 15:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Висловлюємо співчуття рідним і близьким. Вічна пам’ять і шана полеглим Захисникам України!
