Сьогодні Вінниця прихистила тисячі людей, які вимушені були тікати з-під обстрілів та ракетних ударів. Не залишились осторонь їхніх проблем та потреб і підопічні Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг). Близько 20 вінницьких бабусь вирішили допомогти вимушеним переселенцям та прийняти їх у своїх оселях. Про це повідомляє міська рада.

 

«Війна проти України вмить докорінно змінила життя українського народу, залишивши мільйони людей без власного житла. Близько 20 отримувачів соціальних послуг відділення соціальної допомоги вдома Територіального центру соціального обслуговування міста Вінниці надали прихисток більш ніж для 60 переселенців з гарячих точок», – розповіла директорка департаменту соціальної політики Валентина Войткова.

 

Одна із таких жінок – Ганна Поплавська. Каже, що це друга війна на її житті, тому не залишається осторонь. Спочатку допомагала тим людям, котрі їхали через Вінницю – старалась «хоч якогось борща зварити і дати з собою в дорогу». А зараз допомагає з житлом.

 

«У Другу світову, коли нацисти відступали, вони спалили нашу хату, в якій жило 25 чоловік, і ми голі й босі змушені були йти у підвал. Пізніше, хату, яку підпалили поруч, ми чудом загасили, і вся наша родина пішла жити у ту хату. Згодом я багато змінювала домівок, але завжди проживала в невеличкій кімнаті з великою кількістю людей, адже можливості тоді жити самостійно не було. Згадуючи свої дитячі часи, коли ми усі гуртом жили у малесенькій хатинці, я не змогла не взяти у свою квартиру переселенців», – розповідає Ганна Сидорівна.

 

Наразі в її оселі знайшли прихисток четверо переселенців із Харкова та Павлограда.

 

«А в найближчі дні переселенців буде п’ять, оскільки до однієї з жінок приїде чоловік, – повідомила панні Ганна.- Проживають вони у мене вже більше місяця, й їхати кудись далі не планують, до завершення війни будуть гостювати у мене».

І таких прикладів допомоги у Територіальному центрі соціального обслуговування нарахували вже кілька десятків.

 

Валентина Войткова каже: «Історії у кожного різні, однак усі про людяність та взаємну підтримку. Важливо, щоб у цей важкий для країни час, ніхто не залишався самотнім чи наодинці зі своїми проблемами. Адже любові більше там, де її не ділять, а помножують».