Усі необхідні речі діти зібрали власними силами. Кошти отримували з благодійних ярмарків та інших заходів, частину — завдяки здачі макулатури. Школярі самостійно купували все потрібне, пакували набори, а згодом особисто доставляли їх до медзакладів і передавали у палати військовим.

Дитячий волонтерський центр «VinPatriot» працює у громаді з 1 січня 2024 року. До нього входять координатори з комунальних і приватних шкіл. Вони тримають зв’язок між собою, допомагають організовувати спільні ініціативи і збирають довкола них дітей. Директорка департаменту освіти Вінницької міської ради Оксана Яценко каже, що склад учасників змінюється, діти дорослішають і випускаються, але готовність підтримувати тих, кому важко, залишається.

За її словами, упродовж року школярі допомагають не лише військовим: відвідують геронтологічні пансіони, приходять до одиноких людей, підтримують притулки для тварин, долучаються до толок. Але цього разу вся робота була для захисників і захисниць, які нині проходять лікування у Вінниці.

Керівниця дитячого волонтерського центру «ВінПатріот» Наталія Логінова розповідає, що до акції «Великодній кошик» долучились і найменші учні. Разом з усіма вони вперше пакували гостинці, малювали і підписували листівки.

«У кожному наборі є свіжа пасочка, цукерки, вітальна листівка, стрічки, браслети, брелоки, великодні дрібнички. Заклади долучалися коштами, які визначали на рівні учнівського самоврядування», – головний спеціаліст відділу виховання та позашкільної роботи департаменту освіти каже Наталія Логінова.

А в медзакладах на дітей уже чекають. Юних волонтерів коридорами відділень супроводжують медики. З гостинцями, з дозволу пацієнтів, вони по одному заходять до палат. Там — військові з різними травмами. Хтось зустрічає дітей лежачи, бо поки не має сили підвестися. Хтось поволі сідає на ліжку, щоб узяти пакунок і подякувати. А хтось, попри біль і втому, все ж підіймається назустріч, щоб потиснути руку чи обійняти. У ці хвилини в палатах стає тепліше. Дитячі листівки, малюнки, паски й кілька щирих слів доходять просто в серце. І тоді особливо гостро відчувається: на них чекають, про них пам’ятають, за них моляться.

Один із військових, який нині проходить лікування у Вінниці, сказав:

«Віддам пасочку медсестрі, щоб мені посвятила в церкві. Дякуючи дітям, відчувається, що незабаром Великдень. Дивлюсь на цих хлопчиків і дівчаток – росте гідне покоління українців».