73-річна Зоя Притуляк із села Біла Ямпільської громади Вінниччини допомагає українським військовим власноруч. Жінка шиє тканинні ноші, які можуть використовувати на фронті для евакуації поранених. На виготовлення одного виробу витрачає близько двох з половиною годин.
Про це повідомляє Суспільне Вінниця, як передає ЦВД.
Шити Зоя Притуляк навчилася самостійно ще в молодості. Перші навички перейняла, спостерігаючи за сусідкою, а згодом почала шити одяг для рідних. Працює на старій машинці «Зінгер», яка свого часу належала її бабусі Тетяні, а потім дісталася батькові.
Готові ноші мають 140 сантиметрів у довжину та 70 сантиметрів у ширину. Тканину жінці передають волонтери. Вона самостійно вирізає необхідні деталі, зшиває їх і обшиває конструкцію міцною тасьмою, яка виконує роль ручок.
«Ноші готові мені дали для зразка – я подивилася і так пошила за зразком. Я самоучка. У нас колись була жінка по сусідству і вона шила. А я мала, приходила, дивилася, як вона шиє», – розповіла Зоя Притуляк.
За тиждень жінка може виготовити від трьох до п’яти пар нош. Переважно працює вечорами, а коли не спиться – сідає за швейну машинку навіть уночі. Під час роботи слухає аудіорозповіді, адже читати їй уже складніше.
До виходу на пенсію Зоя Притуляк 42 роки працювала бібліотекаркою у Гальжбіївській школі. Пенсію отримує близько десяти років, однак продовжує знаходити для себе справу, яка дозволяє бути корисною іншим.
До волонтерського осередку «Біляночки» жінка долучилася навесні 2024 року. Разом з іншими мешканками села вона допомагає плести маскувальні сітки. Шити речі для військових почала взимку цього року. Спершу виготовляла спідню білизну, а згодом взялася за ноші, коли виникла потреба в них.
У волонтерській роботі Зої Притуляк допомагають й інші люди. Матеріали передає волонтерка Валентина Римарчук, а Володимир Лісник нарізає пластикові ручки. Коли зламалася швейна машинка, її безкоштовно відремонтував місцевий майстер.
Для жінки ця допомога має особливе значення, адже її родина безпосередньо зіткнулася з війною. Син Зої Притуляк чотири роки служив і брав участь в АТО. Після початку повномасштабного вторгнення він знову пішов захищати Україну. Під Донецьком чоловік отримав поранення голови та ноги, після чого був звільнений із військової служби за інвалідністю третьої групи.
На війні був і онук волонтерки. Він зазнав важкого поранення – йому перебило сонну артерію. Після цього його також звільнили зі служби за інвалідністю внаслідок війни.
«Хочеться своєю працею хоч трішки допомогти чимось, бо я знаю, що таке чекати, що таке, коли рідні на фронті. Так, фізично я дуже добре не можу працювати, а так хоч трішки – те, що можу, те і допоможу», – сказала жінка.
Окрім шиття, тричі на тиждень Зоя Притуляк приходить до сільського клубу, де разом з іншими жінками працює над маскувальними сітками. Зустрічаються щопонеділка, щосереди та щосуботи.
Через біль у пальцях жінка вже не може в’язати сітки, однак допомагає готувати матеріали для роботи. Вона ріже тканину на лоскути, які потім використовують інші волонтерки.
Нещодавно Зоя Притуляк передала волонтерам чергову партію нош. Водночас удома вже шиє наступний виріб для українських військових.
«Хочеться, аби був мир, аби у кожній хаті, де були сльози і біль, прийшла радість, аби всіх дочекалися своїх синів і дочок, щоб не плакали матері та діти», – поділилася волонтерка.
