Вінниця
23.11.2024
-1.07° C
Вгору

У 22 роки «Студент» став командиром батареї сил ППО в 59-й бригаді імені Якова Гандзюка

Молодий військовий з позивним «Студент» минулого року закінчив Харківський національний університет повітряних сил імені Івана Кожедуба. У дитинстві він мріяв стати пожежником, як його батько, але життя склалося інакше. Тепер, у 22 роки, він вже є командиром батареї сил протиповітряної оборони.

Про молодого воїна написали на сторінці 59-ї окремої мотопіхотної бригади ім. Якова Гандзюка.

«Факультет ППО обрав, бо не бачив себе ані льотчиком, ані інженером, – зізнається. – Саме там я познайомився зі своїм уже загиблим другом. Він родом з Тульчинського району Вінниччини. На похованні бачився з сім’єю «Хижака» – таким був позивний. Цивільні люди, деякі речі пояснити їм було важко».

Молодий воїн не застав часи СРСР. Але знайшов для себе пояснення витоків війни.

«Так ще з 2014-го Росія окупувала частину моєї Луганщини. Гаразд, малим був. Але з часом це усвідомлення прийшло. Наш сусід – зовсім не «брат». З 25 лютого 2022 року не був у рідній Кремінній. Це все «завдяки» їм – імперцям».

До 59-ки «Студент» потрапив за розподілом. У березні цього року став командиром. У його підпорядкуванні 30 бійців.

«Розмова щодо мого підвищення була ділова та чітка. 25 хвилин, нічого зайвого. Чи боявся відповідальності? До всього ти не будеш готовим. Але розумів: це війна – і я потрібен саме на цьому місці. Ясно, що спочатку були питання – щодо списання боєприпасів, ракет. Але досвідченіші побратими допомогли. Я і тепер до них дослухаюся.

Відсотків на 40 мої стосунки з підлеглими складаються за статутом. Я начальник. Але інші 60 – не те, що панібратство, але максимально можлива залученість у життя моїх людей. Ні, не хочу, щоб вони мене любили. Але поважали – так.

Наша робота – це повна концентрація, чудовий слух та зір. Тобі скидають на позицію карточку, де помітно – де і що летить. Далі виключно твоя оцінка – визначити який азимут, відстань до об’єкта, висоту».

Чим Ви пишаєтеся?

«Тим, що в цей час не перебуваю десь за кордоном, не ховаюся. Захищаю свою країну і знаходжу спільну мову з людьми, які старші від мене на 30 років».

«Студент» намагається не заглиблюватися у думки.

«Бо тоді в голову різне лізе. Смерть? В ній точно немає нічого героїчного. Вважаю так – діяти треба тут і зараз. Ми маємо прийняти війну. Вона ускладнить, але не перекреслить життя українців».

Коментарі у Facebook
Поділиться новиною
Share on Facebook
Facebook
Pin on Pinterest
Pinterest
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on LinkedIn
Linkedin