Нізіцький Костянтин Олександрович став у лави української армії задовго до повномасштабного вторгнення. Протистояв ворогу у зоні АТО у 2015-2016 рр. Тоді із боями пройшов майже всю Луганську область. А у лютому 2022 року знову повернувся до війська. У званні сержанта воював у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Спочатку був Миколаїв, далі Херсон, а згодом Донеччина. Загинув воїн 30 квітня поблизу села Нетайлове Покровського району. Йому навічно залишилося 50 років…

Народився Костянтин Нізіцький 6 грудня 1973 року у Вінницьких Хуторах. Оскільки зростав у багатодітній родині, де крім нього були ще брат та п’ять сестер, одразу після завершення місцевої школи влаштувався на роботу. Його трудовий шлях був тісно пов’язаний із Вінницею. Працював на різних підприємствами міста, останнє із яких – ТОВ «Барлінек».

«Костянтин прагнув, щоб його сім’я не знала скрути, а діти, яких у нас двоє, змогли здобути вищу освіту. Наразі донька вже має диплом, а син навчається на другому курсі, – розповідає дружина полеглого воїна Таїса. – Саме заради їхнього майбутнього чоловік і пішов на війну. Не міг по-іншому… Не ховався за спини та не відхрещувався від виконання обов’язку… Його загибель – це неймовірна втрата для всієї нашої великої родини…»

Церемонія прощання із Костянтином Нізіцьким розпочнеться о 10:00 за адресою: вул. Генерала Шаповала, 76 (Вінницькі Хутори). Чин поховання воїна відбудеться об 11:00 на місцевому кладовищі.

Маніковський Віталій Валерійович захищав Україну від рашистських агресорів із лютого минулого року. Воював у складі 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади, у якій був спочатку стрільцем, а згодом – мінометником-навідником.

Трагічна звістка про загибель оборонця надійшла із Донеччини. Віталій поліг 30 квітня під час виконання бойового завдання поблизу села Терни Краматорського району. Йому було лише 39 років… Вдома на нього чекали дружина та двоє донечок, яким наразі 13 та 7 років.

Віталій Маніковський народився у Вінниці 7 листопада 1984 року. Після закінчення школи № 30 навчався у тоді ще професійно-технічному училищі №2, а потім у Калинівському технологічному фаховому коледжі. Тож знався як на автослюсарній, так і швейній справі. Ніякої роботи не цурався, пригадує дружина загиблого Героя Вікторія.

«Віталій усі свої вміння спрямовував на допомогу людям, нікому не відмовляв. Все робив до пуття. У цьому знаходив і можливість для творчості, і задоволення, – говорить Вікторія. – А поза тим, був дуже гарним сім’янином. Перевагу віддавав відпочинку вдома, у родинному колі. Любив подорожувати зі мною та дітьми Україною…»

Церемонія прощання із Віталієм Маніковським розпочнеться об 11:00 за адресою: пров. Продольний, 3 (Хутір Шевченка). Поховають Захисника о 13:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Луговий Олексій Сергійович – уроженець Луганської області. До Збройних Сил України чоловік долучився торік у лютому. Боронив Батьківщину у лавах 21-ї окремої механізованої бригади. Останній бій прийняв 29 квітня поблизу села Терни Краматорського району Донецької області – за 30 км від своєї рідної домівки. Життя воїна обірвалося у 43 роки…

Початок повномасштабного вторгнення родина Олексія Лугового зустріла в селищі Красноріченське на Луганщині, звідки через постійні обстріли невдовзі була змушена евакуюватися. Взяли найцінніше – трьох дітей, прихисток знайшли у Вінниці, розповідає дружина полеглого Захисника Вікторія.

«У Вінниці чоловік, який все своє життя працював на будівництві, знайшов роботу на переробному підприємстві. Ми разом виховували дітей. Саме перед війною взяли під опіку хлопчика. Так у нас стало двоє синочків, яким зараз по 11 років. А ще маємо повнолітню донечку, – каже жінка. – Олексій увесь свій вільний час присвячував дітям. Хлоп’ят заохочував до риболовлі, котру дуже любив сам, а також спонукав до занять спортом»

Церемонія прощання з Олексієм Луговим розпочнеться о 14:00 за адресою: вул. Чехова, 12. Поховають воїна о 15:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Глибокі співчуття рідним та близьким. Вічна пам’ять та слава Героям!

Джерело: ВМР