25 травня 2025 року Ямпільська громада отримала радісну звістку – з полону повернулися одразу два Захисники: Микола Шуткевич з Ямполя та Геннадій Луцький із Дзигівки.

Про це повідомляє Ямпільська районна газета «Ямпільські вісті».

«Ця звістка стала ковтком надії й радості для громади, яка вже провела у засвіти понад сотню своїх Героїв, майже 80 десяків захисників вважаються зниклими безвісти… І саме тому такою особливою стала подія 18 червня, коли на рідну землю повернувся Геннадій Луцький, і вся Дзигівка вийшла його зустрічати», – йдеться в публікації.  

Радість, теплі обійми, щирі слова підтримки та вдячності за мужність і незламність. Сльози щастя на очах. Так зустрічали звільненого з полону захисника на рідній землі в селі Дзигівка. Емоції переповнювали односельців, які говорили про те, що пишаються силою духу Геннадія, який три роки провів у рашистських катівнях, його витримкою і відданістю Батьківщині.

Ще на в’їзді до села на Героя чекала колона мотоциклістів із синьо-жовтими прапорами. Гуркіт моторів і радісні сигнали сповіщали: той, хто пройшов жахіття війни і не зламався, знову на рідній землі.

Читайте також:

Шлях некореного

Геннадій Луцький народився 3 липня 1987 року. Закінчив Дзигівську школу у 2004 році. Після строкової служби в Чопському загоні Державної прикордонної служби України (2005–2006 рр.) обрав шлях професійного військового.

З 2006 по 2022 рік проходив службу за контрактом у місті Маріуполь у лавах Державної прикордонної служби України. У 2008 році закінчив Національну академію Державної прикордонної служби України імені Б.Хмельницького. Носив звання старшого прапорщика, яке згодом, відповідно до стандартів НАТО, було змінено на майстер-сержанта.

Геннадій брав участь у бойових діях із самого початку російської агресії: в Антитерористичній операції (АТО) у 2014–2018 роках, а згодом у складі Об’єднаних сил (ООС) до 2022 року. Із початком повномасштабної війни обороняв Маріуполь. Героєм вистояв 86 днів у пеклі «Азовсталі», із яких 82 дні в повному оточенні.

За зразкове виконання військового та службового обов’язків, старанність, ініціативу, високий професіоналізм, вірність присязі, мужність та героїзм,Геннадій нагороджений командуванням численними грамотами, відзнакою командування об’єднаних сил «Козацький хрест», медаллю Державної прикордонної служби «15 років сумлінної служби», медаллю «Ветеран війни».

18 травня 2022 року, за наказом вищого військового керівництва України, щоб зберегти життя оборонців, Геннадій разом із побратимами залишив територію заводу «Азовсталь» та потрапив у полон.

Спочатку Геннадій Луцький був в Оленівці, за тиждень до теракту його перевели до Довжанська на Луганщині. Полон тривав 3 роки та 7 днів – з 18 травня 2022 року по 25 травня 2025 року.

Очікування і віра: слова матері

«Ми три роки чекали цієї звістки, зі сльозами радості розповідала «ЯВ» мама Героя Тетяна Луцька. – У полоні сина тримали довго – понад тисячу днів. Ми писали листи, передавали їх, як могли, та не знали, чиотримує їх Гена. Донька пробивалась аж до канцлера Німеччини Шольца, щоб допомогти у визволенні брата. Всі інстанції пройшли. Про обмін ми не знали. Аж 25 травня, у день мого 64-річчя, нам зателефонували зі штабу, що син на волі. Для мене це був найкращий подарунок у житті.

Коли нарешті побачила його були вражені: схудлий, виснажений, з проблемами зі здоров’ям, але, головне – живий. Психологи нам одразу сказали: не розпитувати, не травмувати зайвими розмовами. Все, що сам скаже – те й почуємо. Гена ж нам розповідав, як сумував за дітьми, домом, за роботою та побратимами.

У полоні вони перебували у повній інформаційній ізоляції: їм нав’язували думку, що про них забули, що Україна їх покинула. Але ми не переставали молитися. За ці три роки я стільки молитов прочитала, скільки за все життя не молилась.

Його підрозділ називався «Серце Азовсталі»– тому і таким важким був шлях полону. Тепер син проходить лікування й реабілітацію. Був у Києві, зараз « у Моршині. Попереду ще відновлення, але він уже вдома, з нами, а це – найголовніше, — каже пані Тетяна.

Село, яке не раз схиляло голови в скорботі, вперше за довгий час зібралося з іншого приводу – щоби сказати: «Ми тебе дочекалися, Герою!». У центрі Дзигівки – море людей. Чи не всі жителі зібралися зустріти воїна. Перші кроки на рідній землі – і одразу в море обіймів, у справжній океан квітів. Діти, дякуючи Герою за стійкість, мужність і витримку, тримаючи зроблені власноруч вітальні листівки, передавали своє тепло, любов і вдячність. Геннадій на їх прохання ставив свій підпис на прапорах.

Староста села Анатолій Лампіга зустрів воїна із хлібом-сіллю. Із трепетом та обережністю Геннадій поцілував коровай – як святиню.

У старостаті для воїна організували душевну, родинну зустріч. Ведуча заходу Юлія Бурковська створила атмосферу вдячності й радості. Щемливі пісенні композиції для Героя виконали Крістіна Семенчук, Вероніка Шіхман, Тетяна Богач, Іван Мошняга та Вадим Бурковський.

Слово мала класний керівник Геннадія – Тетяна Тарадайка. Вона згадала про його шкільні роки, про захоплення малюванням, і про те, як за одну ніч він створив переможний плакат зі світловими ліхтариками на шкільний конкурс.

Долучилися до привітань і шкільні друзі, серед яких однокласниця Інна Дарієнко.

Геннадій Луцький – вдома.

«Три довгі роки чекали на йогоповернення з ворожого полону. Він пройшов крізь надзвичайно тяжкі випробування. Дякуємо Геннадію за героїзм та відвагу, боротьбу за Україну та її гідне майбутнє! Його приклад назавжди залишиться в історії нашої Батьківщини. Бажаємо швидкої реабілітації та міцного здоровʼя! Божої опіки для нього і його рідних!»,– каже односельчанка Геннадія.

А потім до слова вийшов сам Герой. І на площі запанувала тиша.

«Щасливий бути тут із вами, на рідній землі. Полон став найбільшим випробуванням у моєму житті – там було багато горя і печалі. Але я ніколи не подав духом. Вірив, боровся, знав: ми – незламна країна. Дякую батькам, громаді, кожному, хто не забував про мене. Я залишаюся у війську. Бо хто, як не ми? Слава Україні!», – зазначив Геннадій.

Після урочистої зустрічі Геннадій Луцький висловив побажання віддати шану загиблим односельцям. На Алеї Пам’яті він поклав до стели букет червоних гвоздик і вклонився кожному полеглому Герою.

Герої – не лише ті, хто загинув, ті, хто витримав – теж Герої

«Цей день став особливою подією для всієї Ямпільської громади. Адже кожне повернення – як ковток повітря після довгого занурення у скорботу. Кожен врятований Захисник – це нове життя.

Ми втратили вже понад сотню наших Героїв. Але коли бачимо живих – серце починає битися інакше. Геннадій, ти вистояв. І повернувся. Дякуємо, що живий. Слава Героям!», – підкреслюють у публікації.

Читайте також: