У перший день повномасштабного вторгнення Росії, коли мільйони українців ще не встигли усвідомити масштаб загрози, Максим Кибал без вагань став до зброї. Він добровольцем долучився до лав Збройних сил України, щоби захищати свою країну, своїх рідних, свою землю.

Народився Максим 30 березня 1991 року у селі Парпурівці Луки-Мелешківської громади на Вінниччині. Після школи здобув професію у Вінницькому професійно-технічному училищі. Працював монтером колій на залізниці. У мирному житті він був уважним працівником, дбайливим чоловіком та люблячим батьком. Разом із дружиною виховував донечку, якій зараз лише 9 років…

Та 24 лютого 2022 року життя Максима кардинально змінилося — як і доля всієї країни. Без повістки, без примусу — за покликом серця — він приєднався до 120-ї окремої бригади територіальної оборони. Служив на бахмутському та харківському напрямках. Був старшим солдатом роти вогневої підтримки.

Максим не шукав слави — лише справедливості. Його бойові побратими згадують про нього як про спокійного, врівноваженого та рішучого воїна. Завжди готовий підтримати, завжди на передовій.

Свій останній бій Максим прийняв 23 травня 2024 року поблизу села Стариця Чугуївського району на Харківщині. Йому було лише 33…

Сьогодні родина, побратими та громада закликають підтримати петицію щодо присвоєння Максиму Кибалу звання Героя України (посмертно):
👉 Підтримати петицію

Це найменше, що ми можемо зробити — вшанувати подвиг того, хто віддав своє життя за наше майбутнє.

Читайте також:

Ви більше не зможете з’їсти Біг Тейсті: McDonald’s виводить бургер з меню

Сховався у фурі: вінничанин намагався втекти до Польщі