20 січня в Україні вшановують пам’ять захисників Донецького аеропорту. Його оборона тривала 242 дні: з травня 2014 до січня 2015. У боях за летовище загинули вісім вінничан.

Родичі та побратими загиблих поділилися з Суспільним спогадами про “кіборгів”.

“Тільки добровольці йшли туди”

20 січня виповнюється 10 років, як загинули Сергій Зулінський, Леонід Шевчук та Дмитро Франишин. Вони їхали за пораненими в Донецький аеропорт. Всі троє посмертно нагороджені орденами “За мужність” та нагрудними знаками “За оборону Донецького аеропорту”. Про це нам розповів ветеран Олег Лосінський. У 2015 він був командиром третьої роти 90 окремої аеромобільної бригади.

“Тільки добровольці йшли туди. 21 воїн зі мною йшов. Повернулися не всі. Нас зустріли. І з 13 бійців, які були в цій машині, “мотолизі“, нас залишилось троє тільки живих: я, мій командир взводу і кулеметник. Решта взводу загинули на моїх очах”, — сказав Лосінський.

В роковини загибелі бойових побратимів — оборонців ДАПу — він з іншими військовими приїздить на могили.

“Щороку ми намагаємося сюди приїхати, хто може. Багато хлопців вже немає, багато хлопців, хто зараз воює. Я два роки сюди не приїздив, бо теж воював у цю пору. А так ми щороку сюди їздимо. Не лише до Льоні, не лише до Сергія, а по всіх наших. Це наші побратими, ми з ними пройшли вогонь і воду. Як їх забути?”, — сказав Олег Лосінський.

“Неприємне враження, коли над тобою валиться вісім метрів”

Щороку приходить вшанувати пам’ять побратимів і Андрій Дедічев. Він розпочав службу 24 серпня 2014 в 90 окремому батальйоні 95 бригади.

Разом із Леонідом Шевчуком та Сергієм Зулінським з листопада 2014 перебували на місці постійної дислокації в Костянтинівці Донецької області. Боронили околиці ДАПу. На бойові чергування виїздили в Опитне, Піски, Водяне. Далі був і Донецький аеропорт.

“Я зайшов у районі 6 грудня. Моя була перша ротація, і по 24 грудня. Нашим головним завданням були спостереження, виявлення й оборона”, — розповів Дедічев.

Він сказав, що події тих днів назавжди закарбувались у пам’яті. І не лише ті, про які писали світові ЗМІ, а більше ті, які випробували, наскільки ти людина, на які вчинки здатен “перед обличчям реальної смерті”.

“Нас підбили, диспетчерська вежа почала горіти. Там залишилися троє хлопців. Витягнули їх звіти. Тобто, коли вже там усі відступили наші. Я набрався мужності, кажу, що хлопців треба витягнути. Хоча багато казали, що відходимо, тому що боєприпас зривається. Якось витягнули. Там ще Роман Смішний мені поміг. І хлопці залишилися живі”.

Донецький аеропорт став першою цитаделлю, першою фортецею в сучасній російсько-українській війні, сказав Андрій Дедічев. А фраза “Кіборги вистояли, не вистояв бетон” — назавжди закарбується в пам’ять нащадків.

На думку військового, оборона Донецького летовища тривали 244 дні.

“Диспетчерська вежа впала 13 січня. Неприємне враження таке було, коли над тобою там валиться ще вісім поверхів, і вони падають. Тобто для людей закінчилося в той момент. Наші хлопці ще до 22 січня були в пожежному депо ДАПу. Тобто це най-най крайні, вони виходили з нашого підрозділу. Будемо рахувати від 25 травня по 22 січня. 244, по-моєму, так виходить”.

Місяць, як через отримані поранення звільнився зі служби Анатолій Глимейда на псевдо “Шахматист”. Він вважає, що пам’ять про відчайдушних добровольців має бути закарбована для наступних поколінь.

“Це справжні воїни, українці, козаки. Їхню пам’ять потрібно нести з покоління в покоління. Я скільки буду жити — буду пишатися тим, що я знав хлопців, те, що я з ними брав участь у якихось там діях. Для мене це велика честь”, — сказав Анатолій.

“Він не міг бути вдома, він хотів йти захищати нас, Україну”

Микола Зулінський розповів: його син розумів, що того дня може загинути, але не поїхати не міг.

“Там були побратими, друзі. Любили життя, але така була ситуація, що потрібно було йти допомагати хлопцям. Рятувати”, — сказав Микола Зулінський.

Кілька місяців батьки шукали сина в списках полонених, загиблих, зниклих безвісти. Готові були спілкуватися будь з ким, хто міг хоч якусь інформацію надати. Але остання надія обірвалась, коли в новинах почули про передачу тіл загиблих.

“І тоді, 29 числа, по телевізору передали, що з донецького моргу в дніпропетровський вернули тіла загиблих “кіборгів”. Так, знаєте, все обірвалося. І потім дзвонили, що їхати на упізнання. Я здавала ДНК. І ми писали всюди заяви, що нас питали: “А звідки ви знаєте це все?”. Я кажу “Якби ви шукали свого сина, то ви б теж знали те, що ми знаємо”, — розповіла Галина Зулінська.

Світлина, на якій 27-річний Сергій з двомісячною донькою Злату, це все, що залишилось їй від тата.

“Я маленька була. Просто по фото бачу його. Мене знімали, коли я менша була”, — сказала Злата.

“За два дні до загибелі він її бачив востаннє. Їй було два місяці, коли він пішов. Він не міг бути вдома, він хотів йти захищати нас, Україну. Це таке, що не можна забути. Просто як вирвали шматок серця. І воно не загоюється”, — розповіла дружина Сергія — Катерина.

Меморіальна дошка зі світлиною Сергія Зулінського розміщена на фасаді 29 ліцею, де він навчався. Оборонець — перший учень, який загинув у російсько-українській війні.

У боях же за Донецький аеропорт загинули вісім захисників із Вінниччини. Це Шайдулла Камзінов, Анатолій Буйлук, Сергій Зулінський, Олександр Кондратюк, Дмитро Скляров, Юрій Осаулко, Дмитро Франишин та Леонід Шевчук. Останні семеро — 20 січня 2015 року.