Боєць мінного фронту з колосальним практичним досвідом роботи – це про підполковника поліції Ігоря Підлісного. З перших днів деокупації наших територій від російських загарбників, він власними руками – в буквальному сенсі, рятує сотні українських життів від залишеної ворогом вибухівки. Вибухотехнік з Вінниччини на власні очі бачив зруйновані війною будівлі, вулиці, міста, людські долі.

Із саперською справою Ігор познайомився під час навчання у виші. Хоча у родині Підлісних військових не було, та поклик до цієї служби він відчув із юних літ.

Вже більше 25 років підполковник поліції служить народові України, 11 з яких – у відділі вибухотехнічної служби. Цього року у своєму зверненні Президент України подякував Ігорю Підлісному та його колезі за очищення української землі від слідів російського терору

Одразу після деокупації Київської області поліцейський разом із колегами поїхав на розмінування міст Бучі, Гостомеля, Бородянки, Макарова, Ірпеня. Вибухотехнік знешкоджував залишені ворогом смертоносні “сюрпризи” й на території Чорнобиля, в Харківській та Херсонській областях.

Кожен його виїзд бойовий. Під час виконання завдань, уважність й обачність ніколи зайвими не бувають, адже, попри досвід та практику, небезпека чатує на кожному кроці. Ворог навіть закопував боєприпаси у могилах на цвинтарях.

– Я знав що буду робити, – розповідає вибухотехнік, але виявилось, що я не до кінця знав, з чим матиму справу. Нам доводилось людей діставати з колодязів, розривати могили. Ворог мінував навіть тіла загиблих українців. Клали в кишеню вибухівку або сам труп на міну. Окупанти мінували все: садочки, школи, поліцейські відділки, й настільки щільно, що скрізь, де була можливість зайти чи вийти, було заміновано, – згадує Ігор Підлісний.

Підполковник поліції каже, що були випадки, коли доводилось вдосконалювати свій багаж знань одразу на практиці. На озброєнні армії рф є такі боєприпаси, які він бачив вперше. Як би це не звучало, але війна дає гіркий і водночас колосальний досвід.

У памʼяті Ігоря війна це не лише те, що можна побачити: руйнування, сметрі, трупи… Суміш запаху крові, пороху і горіння – такий аромат у війни.

– Ніколи не звикну до того, що люди хоронять своїх дітей. Не повинно так бути. Всі ми герої, тому що це є наша земля і ми мусимо її боронити, але життя, то найголовніше. Будинки відбудуємо, села відновимо, а життя… не повернути, – говорить він.

– Важко бачити розруху і смерть. Коли підходить до нас жінка, яка живе у курнику, а зараз, те місце, де вона з чоловіком нещодавно пили чай, ростили дітей, співали українські пісні – тепер груда цегли, то в її очах увесь людський біль. В один момент нічого не стало. А робота … лікарю теж тяжко, вчителю теж тяжко. Кожен має займатися своєю справою. Якщо я назвався «грибом» – то лізу в кошик. Я намагаюсь пройти обраний шлях таким, чином, щоб, коли я піду на пенсію, думаю з почестями (посміхається), хлопці, які залишаться далі працювати, згадуватимуть мене лише добрими словами, – розповідає вибухотехнік.

Ігор Підлісний шкодує, що раніше не цінував простих речей. Війна показала поліцейському, що ті моменти, на які раніше він не звертав уваги, на сьогодні стали важливими.

-Нині я живу своєю сім’єю, друзями, колегами. Я люблю свою Україну, вірю в її майбутнє, в її процвітання. Я вважаю, що кращої країни у світі немає, кращої мови, кращих щирих та відвертих людей. Заради них і воюємо, – впевнений поліцейський.

Поліцейський Ігор Підлісний разом із побратимами продовжує щоденно служити і захищати Україну заради перемоги і безпеки для життя мирних людей!