Наверх

Хлібні ниви, річка та десять заможних селян. Історія села Вишня, що стало найбільшим мікрорайоном сучасної Вінниці

«…Пішла слава, і стали до нас з’їжджатися люди, як на ярмарок. Усі хворі. З Одеси, Москви, Києва», – це уривок із спогадів вінничан про період коли у невеличкому селі Вишня, що під Вінницею, оселився видатний хірург, анатом і педагог Микола Пирогов. Згодом поселення було названо на честь видатного лікаря – Пирогово. Офіційно назву зареєстрували у 1947 році, після відкриття музею Миколи Пирогова. Однак, історичний топонім Вишня не був втрачений: він знайшов своє втілення у назві нового мікрорайону «Вишенька», офіційно заснованого у 1962 р. неподалік однойменного села з більш ніж 400-річною історією.

Детальні відомості про заснування села Вишня ми зустрічаємо у праці видатного історика Валентина Отамановського «Вінниця у XIV-XVII століттях». Найвірогідніше, Вишня була заснована вінницьким старостою Єжи Струсем наприкінці XVI ст. поряд з однойменною річкою на родючих землях сільськогосподарського призначення, відібраних у міщанської громади Вінниці. До заснування села у 1530-х рр. там були розміщені міські ниви, а згодом городяни облаштували там два спускні стави на річці Вишня.

Перша офіційна згадка села Вишня датована 1604 роком. В інвентарі Вінницького староства воно зафіксоване як «нове замкове сільце» за 2-3 кілометри від Вінниці. Паралельно у документах вживались такі назви цього села – Вишня, Вишенька, Вишеньки. За люстрацію 1616 р. у «новій осаді» Вишня проживало 10 осілих селян. Мешканці відбували незначну панщину на Вінницький замок та були звільнені від інших повинностей на певну кількість років. У описі Вінницького староства 1629 р. у селі Вишенька проживало 11 підданих, а на прилеглій річці діяло 2 млини. У 1642 р. був підписаний декрет, за яким землі сіл Вишня, Салаші (нині с. Некрасове) та міста Вінниці були відмежовані від володінь Якушинців.

Топографічний опис Подільської губернії 1799 р., створений після приєднання краю до Російської імперії, також фіксував село Вишня, але вже у статусі приватного поселення. Воно належало успішному підприємцеві того часу, польському поміщикові Проту Потоцькому і перебувало в оренді любачівського підстолія Йосифа Середницького за 48 166 польських злотих. Судячи з опису, село розташовувалось частково на узвишші, а частково – на пологому косогорі правого берега річки Вишня.

До села Вишня також належали присілки Людвиківка і Шереметка. Всього у поселенні налічувалось 35 селянських садиб, де проживало 175 мешканців – 89 чоловіків і 86 жінок. Переважну більшість жителів складали українці. Житла розташовувались нерегулярно, а селяни були доволі заможними. Село оточували орні поля, також згадувались млин на греблі річки Вишня, дерев’яна винокурня, яка виробляла «пінного вина 70 кварт» та дерев’яна корчма.

У праці краєзнавця отця Юхима Сіцінського «Парафії і церкви Подільської єпархії» 1901 р. також згадувалась Вишня, але вже як нижня частина села Шереметка. Попри це, автор констатував, що назва «Вишня» залишалась не менш популярною для усієї території поселення завдяки однойменній назві маєтку та його відомого власника – видатного хірурга, анатома і педагога Миколи Пирогова.

На думку Сіцінського, село отримало свою назву від річки Вишня, обидва береги якої були рясно обсаджені вишневими садами. Топоніми «Шереметка» і «Людвиківка» він пояснює іменами перших поселенців – козака Шеремети і Людвига. Жителями села «із здоровим кліматом» були ті ж українські селяни православного віросповідання. Виняток складали лише мешканці Людвиківки, які були католиками. Головним заняттям мешканців було землеробство та заробітки на бурякових плантаціях та прилеглих цукрових заводах Поділля.

Також автор згадував про втрачену в ХХ ст. пам’ятку українського дерев’яного зодчества – церкву Покрови Божої Матері. Храм з окремою дзвіницею збудований у 1784 р. на кошти поміщика Аполінарія Греколевського та місцевих парафіян, яких на початку ХХ ст. налічувалось 584 особи: 287 чоловіків і 297 жінок. Поряд діяв цегляний храм Миколая Чудотворця, збудований вдовою Пирогова Олександрою Антонівною у 1885 р., де й донині спочиває відомий лікар.

Сьогодні територія колишнього села Вишня є частиною приватного сектора міста Вінниці. Він займає територію між вишенським озером та ботанічним садом. Тут є дві вулиці: Вишенька та провулок Вишенька. Назви вулиць є підтвердженням того, що саме тут знаходилось село Вишня.

 

Пів століття потому вишня продовжує слугувати вінничанам однією з візитівок міста. Вона стала гастросимволом Вінниці. У 2020 році, в рамках проєкту «Вінницький стандарт гостинності», розробили вишневе меню, яким успішно дивують туристів. Гостям міста особливо подобається борщ з вишнями. Так смачно його готують тільки на Поділлі.

Коментарі у Facebook
Поділиться новиною
Share on Facebook
Facebook
Pin on Pinterest
Pinterest
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on LinkedIn
Linkedin