Наверх

“З концертом до Росії ми приїдемо лише на танку,” – інтерв’ю з фронтменом Hypnotunez Гєрою Луїдзе

Вінницький гурт Hypnotunez розпочав свою діяльність ще у далекому 2013 році. За цей час у хлопців були, як гучні злети з турами у західну Європу і виступами на центральних телеканалах, так і складні часи, пов’язані насамперед з пандемією коронавірусу. І хоч в умовах карантину музична діяльність не приносить достатньої кількості грошей – лідер гурту Гєра Луїдзе каже, що всіляко підтримує протиепідемічні заходи, адже здоров’я країни важливіше власного матеріального добробуту. Про це, а також патріотичну позицію, конфлікт зі світом та панк-рок життя вдалось поспілкуватись кореспонденту “Це Вінниця, друже” із музикантом. 

Мистецтво на карантині

Наразі Hypnotunez дещо зникли з медіарадарів, що особливо дивно після успіху 2017-2019 років, коли ваша команда була на “X-Фактор” та брала участь у відборах на Євробачення. Чому так трапилось і чим взагалі зараз займається гурт і ти особисто?

– Звісно, це пов’язано з карантином. Є багато обмежень через які ми не можемо займатись концертною діяльністю, але я розумію, що вони необхідні. Тому поки що працюємо в студії – готуємо до релізу другий альбом, плануємо концерти на найближчий час. Ну а особисто я – панкую. Десь “припиваю” для натхнення, пишу пісні, тусуюсь зі своїми друзями. 

Ти сказав, що наразі туго з концертами, а звідки тоді гроші на життя? Працюєш десь?

– Ні, з того часу як займаюсь музикою – не працюю ніде, просто неможливо поєднувати. Живу, звісно, на ті мільйони, що заробив раніше у турах, а якщо чесно, то колектори телефонують щодня. Проте таке воно життя музиканта. 

Гроші, слухачі, стиль життя та п’яні бійки 

З твоїх відповідей виникає – під час етапу медіауспіху – була можливість, скажімо так, заробляти більше? 

 – Так, нам пропонували стати дещо простіше та доступніше, так би мовити, підлаштуватись під музичний ринок, але ми зазвичай відмовлялись або погоджувались і робили все одно по своєму. Тому не залишились на телебаченні, проте зберегли свого слухача. Словом, пройшли іспит грішми і я цьому радий. 

А хто цей ваш слухач? Можеш приблизно описати портрет? 

 – Уже ні, нас слухає будь-хто. Ми не закуті у жанрах, міксуємо джаз, електроніку, панк, тому люди раніше приходили на кожен з цих елементів, зараз більше приходять саме на нас, на те що ми робимо. 

Уже двічі за час розмови від тебе прозвучало слово “панк” – це стосується лише музики? – Ні, панк – це моя ідеологія свободи. Свободи жити так, як ти хочеш, свободи змінювати світ.  

Але по тобі так і не скажеш, не виглядаєш як панк. 

– На мою думку зовнішні атрибути не головне. Ідея повинна бути у голові, а там байдуже чи ти у білій сорочці чи ходиш з ірокезом. Більш того, я б взагалі сказав, що навпаки не треба бути таким, щоб бути панком. Але з зовнішніх атрибутів присутніх жанру, думаю, я зберіг спосіб життя. 

В мені дуже багато деструктиву. Я усвідомлюю свої погані сторони, але все одно можу тижнями не спілкуватись з близькими або піти в бар і нарватись на когось, бо він не так на мене подивився. Хоча здебільшого в бійках я програю (сміється). 

Часто щось вживаєш?  

 – Інколи п’ю, інколи читаю книги. Роблю багато неправильних речей і робитиму їх надалі, але не хочу нікому казати, що це круто і робіть так само. Нехай люди самі вирішують. Взагалі, я не знаю, який сьогодні день чи число, бо мені не принципово, тому не можу сказати нічого конкретного про те, як я живу. 

Література, кіно та їх вплив  

Ти згадав, що на дозвіллі читаєш книги. Розкажи про це детальніше, як у тебе з мистецтвом крім музики? 

– Насправді, я дійсно немало прочитав. Там і європейська література, і латиноамериканська – мені це подобається. Також я сінемаголік, крім усього, люблю корейське кіно. 

“Дари волхвів” О.Генрі, як на мене, це ідеал того, як мають комунікувати між собою люди – приклад до його нам всім необхідно йти. Чесно кажучи, так розчулився, що пустив сльозу. А з того, що мене формувало – виділив би магічність і символізм Маркеса, Кастанеду, десь щось зі стилю життя героїв Буковські. Років у 17 взагалі думав, що як герой “Поштамту”, все життя бухатиму і робитиму ставки, але переріс це відчуття. 

До речі, про кіно. За твоїми словами, ти все ж така напівмедійна людина. Не виникало бажання попрацювати у цьому жанрі?  

– Вже працюю. Знімаюсь в одному патріотичному фільмі, десь пишу саундтреки. 

Політичні погляди та концерти в Росії на танках

Несподівано, панк здебільшого ж аполітичний або ліворадикальний, а тут патріотичне кіно, хіба не дисонанс? 

– Колись в мені був цей нігілізм і байдужість, але чотирнадцятий рік все змінив. Не можна говорити, що ти аполітичний, коли у твоїй країні війна. Крім того, у мене грузинське походження, а там була схожа проблема з Абхазією, тому я не можу залишатись осторонь. Моя політична позиція – здорова рефлексія нормальної людини на події в Україні. 

Я так розумію, мови про виступи в РФ навіть бути не може? 

– Так, я взагалі не слідкую за російським ринком і що там в них, бо вони – ворог. Інколи, щоправда, можу відписати на пропозицію виступу в Росії, що ми запросто приїдемо, але лише на танках. До того ж я принципово не писав і не писатиму пісень російською мовою, тільки англійська та українська. 

Але ікони панку часто декларують позицію протилежну твоїйНаприклад, “Anti-Flag” чи “Bloodhound Gang”, в обох гуртів були проблеми в Україні. 

– Мені це не подобається, але у себе в Штатах вони по іншому бачать ситуацію. Росіяни говорять їм, що ми фашисти, радикальні націоналісти й все таке, це неправда. Але їм зручно так думати. Хоча, як на мене, це не так важливо. Насправді важливо, що досі є українські гурти, які виступають в Росії і їм норм. Мене це бісить. 

До речі, націоналізм, що ти думаєш з цього приводу? 

– Давно визначив, що я правша. Для цього було достатньо навіть подивитись на нашу історію. І Гітлер, і Сталін робили багато злочинів проти людства, але особисто для мене комуністи Сталін та Ленін набагато гірші, бо вони чинили свої злочини із нашим народом.  

Пісні англійською та перспективи   

Після таких патріотичних висловів, не можу не запитати – переважно пісні твого гурту англійською, українською набагато менше. Не думав змінити це співвідношення? 

– Чесно кажучи, ні. За традицією я пишу хоча б одну україномовну пісню на альбом, але звик робити тексти англійською, ми так починали. До того ж наших слухачів більше у західній Європі. Та і не хочу давати комусь приводів, що, мовляв, от Гєра почав писати українською, як тільки це стало затребувано у нашій сфері.  

Про затребуваність, до речі, які бачиш перспективи далі?  

Чекаю доки закінчиться карантин, бо музична індустрія зараз у повному лайні. А даватимемо концерти, житиму цими крутими двіжами та просто буду далі собою. 

Не думав змінити професію на більш стабільну фінансово? 

– Були думки, але це просто думки. У мене є можливість за допомогою родичів піти у бізнес, жити звичайним життям, але зараз мені 29, а в музиці я з 16. Не думаю, що щось зміниться. Без Hypnotunez я просто десь здохну на околиці і ніхто не знатиме. Моє життя – це і є мій гурт, тому розвиватимусь далі у цьому напрямку. 

 

 

Коментарі у Facebook
Поділиться новиною
Share on Facebook
Facebook
Pin on Pinterest
Pinterest
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on LinkedIn
Linkedin