Він втратив обидві ноги у полоні, але не втратив волю до життя. 46-річний Іван Жук на псевдо “Циган” із Гайсина, що на Вінниччині, десантник, який три роки воював на фронті. Він потрапив у російську неволю, рятуючи побратима, вижив і тепер вчиться ходити на протезах.

Про це пише Суспільне Вінниця, передає ЦВД.

На фронт чоловік пішов у 2022 році, хоча контракт у нього закінчився у 2001. Він — військовослужбовець десантно-штурмових військ.

“Це війна. Треба захищати свою країну, свій дім, родину. Росія — це не наші люди. Та і не люди взагалі. Людяності у них немає. Я не хочу, щоб мої діти, онуки так жили, як вони там. Це “совдепія”. Там Європи немає. Права голосу немає. Я міг би служити у тилу, але це не моє. Перевівся у 46, ДШВ. З того часу я штурмовик. Я захищав свою землю. Я люблю її, люблю Україну, свою родину. Не люблю росіян. Вони йдуть сюди заради грошей. Ось і все”, — розповів Іван Жук.

У полон Іван потрапив на Донеччині восени 2024, коли рятував пораненого побратима. Разом опинилися в оточенні.

“Потрапили у повне оточення. Забрав свого побратима з сусідньої позиції. Їх розбивали. Він був контуженим, ноги понівечені. Забрав на свою позицію. Коли закінчився боєкомплект, я хотів підірватися, але в душі щось відбувалося: сім’я, діти… Це вибір: вмерти чи жити. Я пожалів того малого: 27 років, із Києва. Він сказав: “Ваню, не треба”. Ми разом потрапили у полон”.

Ноги Іванові прострелили у полоні. Першу медичну допомогу надали через тиждень.

“Сказали ввімкнути рацію. Я кажу, що вона ввімкнена, а вони: “Скажи нам код рації!”. Я кажу: “Ти придурок? Де ти бачив на моторолі код?”. Ну, і він за це мені ноги прострелив. В цю ногу 3, в другу — 2 кулі. Я ходити не міг. Це було літо, мухи, черв’яки. Вони мене вивезти не могли, бо наших дронів боялися. Кажу їм: “Дайте ніж, я зніму берці”. Дали ножиці, я зрізав берці. Там була “каша”.Через 7-8 днів вперше мені надали допомогу. Води не давали. Їсти в них самих не було що. Коли мене евакуювали на Донецьк — 4 доби у підвалі, ФСБ, побиття, допити… Від моменту поранення до евакуації в лікарню минуло 20 днів. Тому я втратив ноги”, — розповів Іван.

Після лікарні він потрапив у колонію у Торезі. Там не було крісла колісного чи навіть милиць. Полонені українці носили його на руках.

“Там я провів 8 місяців. У мене не було коляски. Нічого. Мене хлопці на руках носили. В туалет вночі мені треба було збудити хлопчиків, яких називав “колеса”, щоб в туалет сходити. Вони були завжди поруч”.

24 травня 2025 року Івана обміняли.

“Постійно зв’язані руки, очі. На них не можна було дивитися. Трішки підняв голову — відразу б’ють. Я зрозумів, що ми їдемо додому в Білорусі. В Гомелі літак приземлився. Відкрилася рампа. Військові зайшли і сказала розв’язуватися. По шевронах побачив білорусів. Зрозумів, що я додому. Це не описати… Хлопці, дівчата… В мене в очах, як розповідаю, сльози… Зупиняються машини, люди махають… Прапори жовто-блакитні. За це варто боротися!”, — розповів захисник.

Нині Іван Жук у медзакладі на Вінниччині робить перші кроки на протезах. На них, за його словами, треба ще звикнути ходити.

“Знову на ноги стати — відчуття дуже класне. Це все ще виходить, але я стараюсь. Нічого, все вийде”, — сказав Іван Жук.

“Він до нас переведений з протезного центру, де йому лишень виготовили протези. У нас він почав вперше повноцінно ходити. З ним працює фізтерапевт, який відновлює його навички ходи, балансу, тренування на протезах. Може проходити близько 50 метрів. Не хоче сидіти. Працює над собою. Мотивований”, — сказав лікар фізичної та реабілітаційної медицини Юрій Лукашенко.

Іван Жук не збирається звільнятися зі служби.

Він сказав, що хоче передавати власний бойовий досвід молодим бійцям.

“Війна — це наркотик. Я вже не штурмовик. Не зможу виконувати завдання, які виконував раніше. Але можу передавати досвід, що я пережив, — сказав захисник.

— Що б у житті не сталося, я б нічого не змінював. Україна — це дім. Це рідна хата!”.

Читайте також:

У Вінниці чоловік з пістолетом оголошував хвилину мовчання (ВІДЕО)

Півмільйона на день: брати-близнюки з Вінниччини організували у Києві мережу підпільних казино