Цей проєкт №3843 був зареєстрований в Раді ще в липні 2020 року, але досі не розглядався парламентом.

Обґрунтування проєкту

Як зазначається в пояснювальній записці до проєкту, введення інституту присяжних у судочинство України як форми безпосередньо участі народу передбачено статтею 124 Конституції України.

При цьому значна частина громадян пов’язує свої сподівання на правдиве вирішення своєї долі саме народними представниками суду присяжних, а не суддями як носіями державної влади.

Водночас остання судова реформа 2012 року стосовно введення “суду присяжних” замість народних засідателів виявилася фактично підміною понять.

“Інститут народних засідателів, якій існував у судочинстві на підставі статті 124 Конституції України (редакція 1996 року), законотворці просто назвали інститутом присяжних і в такій спосіб прозвітували про начебто виконання конституційних настанов”, – йдеться в документі.

Основні положення проєкту закону

У проєкті мають місце три різних за правовою природою групи норм.

Перша є інституційно-матеріальною, що унормовує статус інституту присяжних, а також статусний стан кандидатів у присяжні і вже відібраних присяжних, зокрема гарантії їхньої недоторканності, компенсаційних виплат, пов’язаних із залученням їх до здійснення правосуддя тощо.

Друга – процедурна, тобто яка урегульовує процедуру добору і формування реєстру кандидатів у присяжні, порядок їх залучення до виконання громадянського обов’язку безпосередньо брати участь у здійсненні народного правосуддя і всі супутні цим процедурам регулятори.

Третя – процесуальна, яка безпосередньо пов’язана з формуванням уже в суді Лави присяжних і їхньою участю в судовому провадженні, постановлення ними вердикту, за умов, що ці норми перебувають у системній сув’язі з першими двома.

Норми ж, які є загальними для проведення кримінального процесу і не містять особливостей для функціювання суду присяжних, залишаються предметом (сферою) регулювання КПК України.

Формування суду присяжних та вердикт

Проєктанти, виходячи з імперативної конструкції тексту частини 5 статті 124 Конституції України, вважають, що всі громадяни України, які досягли віку, що встановлений для особи, яка може бути кандидатом на посаду професійного судді, мають конституційний обов’язок брати участь у здійсненні правосуддя.

У проєкті, за основними світовими орієнтирами, встановлені підстави, за якими певні громадяни не можуть бути кандидатами в присяжні, а також визначені підстави, за якими певні громадяни тимчасово можуть не залучатися до добору в присяжні.

Згідно з проєктом, Лава присяжних формується переважно шляхом консенсусу між стороною захисту й стороною обвинувачення, що є дотичним до максимальної реалізації конституційного принципу змагальності в судовому процесі. Участь судді обмежена лише вирішенням спірних питань між сторонами щодо кандидата у присяжні за певних умов.

Суд присяжних складається із представників народу, Лави присяжних, і головуючого професійного судді. Лава присяжних постановляє неоспорюване за суттю рішення – вердикт щодо винуватості особи в інкримінованому прокуратурою обвинуваченні, а професійний суддя на основі вердикту постановляє мотивувальний вирок. В обвинувальному вироку суддя ще визначає міру покарання, місце, спосіб, умови його здійснення тощо.

Виправдувальний вирок може бути оскаржений лише з мотивів порушення процедури формування складу Лави присяжних.

“Запропоновані авторами проєкту положення, які стосуються чисельності Лави присяжних (8); число голосів за обвинувальний вердикт (консенсус всіх чи мінус один голос); конкретні склади кримінальних правопорушень, які можуть буди підсудні суду присяжних тощо, не є доктринально визначальними і можуть корегуватись залежно від доцільності або уявлень більшості законодавців”, – йдеться в пояснювальній записці до проєкту.