Чи маємо ми змінити принципи виховання дітей під час війни та які особливі потреби є в покоління, яке зростає в сучасних складних реаліях, розповідає український учений у галузі психіатрії, медичної психології та психотерапії Олег Чабан у програмі “Говорить Суханов“. 

Принцип теплих рук

Щоб пояснити, як поводитися з дітьми, можна навести таку просту аналогію. Діти – це пластилін. З пластиліну можна сформувати будь-яку форму, але добре формується він тільки тоді, коли ви. берете його теплими руками. Але, коли людина в стресі, її руки стають холодними.

На практиці це виливається в те, що ми починаємо торкатися дитячих душ холодними руками, спілкуватися криками, командами. Ми починаємо навантажувати на дітей відповідальність більшу, ніж дитина має витримати в своєму віці.

Як дорослішають діти віни

В ситуації війни діти стають дорослішими, але не варто ще прискорювати цей процес. Діти війни зазвичай пропускають своє дитинство. 

Особлива тема – це ситуація, коли діти втрачають на війні своїх батьків. В цьому разі, наприклад, якщо дітей двоє, один з них миттєво дорослішає, стає мудрою, сильною людиною, якій, можна було б подумати, вже років 50. 

Чого потребують діти війни

Тому дуже важливо звертати на дітей більше уваги й памʼятати, що вони в цей час дуже чутливі. Діти повторюють дорослих. Тому ми маємо бути прикладом для них. 

Часто діти не висловлюють свої почуття, але вони проявляються через їхні діти, наприклад, через небажання ходити до школи. Іноді почуття дитини можуть проявлятися в зовсім незвичний спосіб, наприклад, якщо раптом дитина стала дуже сумлінною, – це теж привід придивитися до неї уважно та спробувати розібратися, що з нею відбувається. 

Діти починають обʼєднуватися в групи й вони схильні до поширення страхітливої інформації. На це також потрібно звертати увагу. З кимось треба більше гратися й відволікати їх від страхітливих думок, а з кимось треба сісти й відверто поговорити. 

Про що говорити з дитиною

Розмовляти з дітьми дуже корисно. Іноді важливо навіть змушувати себе, можливо, відводити окремий час кожен день на це й дотримуватися цього розкладу. 

Якщо ви не знаєте, про що говорити з дитиною, говоріть з нею про себе. Розкажіть дитині про своє минуле, наприклад, про те, як ви дорослішали. Основне – розмовляти, не повчати, а саме вести розмову, ділитися інформацією. Спробуйте також порадитися з дитиною. Розкажіть їй про свою роботу й запитайте її поради. Це все дуже важливо, й діти запамʼятають ці розмови. 

Чи потребують допомоги діти, які за кордоном

Діти за кордоном також потерпають від стресу. Війна накриває всіх українців де б вони не були. Так, діти, які виїхали з країни, не ховаються в бомбосховищах, але вони живуть в іншомовному середовищі, вирвані з дому, розлучені з друзями й рідними. Вони теж переживають сильний стрес і теж потребують особливої уваги. 

Чи треба говорити з дитиною про смерть

Дуже поширеним запитанням, є запитання про смерть близьких, чи варто про це говорити дитині та як саме про це сказати. На це є лише одна відповідь – так, говорити варто: коли ви відчуєте, що дитина готова. Й варто говорити максимально відверто. Не треба створювати ілюзію, що близька людина все ще десь є й споглядає за дитиною з цього місця. Смерть – страшна річ, але це частина нашого життя. Розповісти дитині про смерть когось із батьків може або найрідніший, або хтось з близьких в їхній присутності.