Минув рік, відколи Юрій потрапив на Донецький напрямок. Згадує, якось на нулі, під цілодобовим вогнем, просидів десять днів. Дістав одразу два поранення.  

“На другий день коли виходили, першого “300” виносили тяжкого з яким я побратимчиком був на позиціях, він на міну наступив і нього мінус нога була, в мене осколки, і у мене легке поранення було”, – згадує Юрій. 

Тоді на евакуацію поїхав більш тяжкий побратим. А поранений Юрій ще два дні залишався на позиціях. Коли нарешті з’явилась можливість їхати до медиків – прилетів російський снаряд.

“Я знепритомнів і мене почали виносити, два кілометри виносили по посадці хлопці. Дякую побратимчикам, що винесли і я вже тут”, – каже Юрій. 

Ногу Юрію ампутували ще у стабпункті. У Дніпрі на нього чекали додаткові операції. Перші дні у реанімації Юрій не пам’ятає, був без свідомості. Коли прийшов до тями, знайшов під подушкою шоколадку. Одразу зрозумів: приїхала мама.

Лікарі запевняють, Юрій швидко іде на поправку і невдовзі зможе пересуватись на протезі. Днями Юрій вирушає на реабілітацію до Вінниці. Вдома на нього чекають чотирирічний син та дружина. Але попереду ще кілька днів в реанімації. Хоч пацієнт ще має обмеження у харчуванні, лікарі таки дозволили йому поласувати маминою шоколадкою.