Частина 1. Одна з багатьох історій

Верховна Рада України 10 серпня цього року ухвалила у першому читанні законопроект 5492 щодо скасування заборони на розірвання шлюбу під час вагітності та протягом року після народження дитини, якщо причиною розірвання шлюбу є домашнє насильство.

Під час обговорення цієї ініціативи лунали різні думки. Чи не найбільш гостро стояло питання – чи загалом допустимим є прийняття за норму допущення домашнього насильства з огляду на народження майбутньої дитини?

Попри дискусію, 232 депутати підтримали зміни. Цей факт свідчить про поступовий рух українського суспільства до формування культури ефективного протистояння домашньому насильству. Крок за кроком приходить усвідомлення, що у 21 столітті, де на законодавчому рівні закріплено рівність прав чоловіків та жінок, приказки «сміття з хати не виносять», «б’є – значить любить», «усі так живуть», «потрібно терпіти заради дітей» тощо –  це поширені хибні уявлення, які руйнують життя та здоров’я людини. Реальність інша. Діти, які бачать насильство, вважаються так само потерпілими, як ті, на кого насильство спрямоване. Це негативно впливає на їхній емоційний стан, взаємовідносини з однолітками, навчання.

 

Мовчання, що вбиває

Прояви домашнього насильства завжди мали масовий характер і в нашій країні, але зміни у законодавстві та повномасштабна війна вплинули на частоту фіксацій даних випадків.

За офіційними даними Національної поліції України, у 2022 році надійшло 244 381 звернення з приводу фактів домашнього насильства, що є на 40% більше, ніж у попередньому році (144 394) та на 15% більше, ніж у 2020 році (208 748) і на 41% більше, ніж у 2019 році (141 814).

Отримана статистика показує, що домашнє насильство в Україні під час воєнного стану не втратило своєї актуальності, немає сумніву щодо поширеності цієї проблеми у  суспільстві. Припускаємо, що збройний конфлікт загострює проблему насильства, оскільки агресія, зміна звичного ритму життя, необхідність пристосовуватись до нових обставин, можуть бути тими факторами, які впливають на вчинення домашнього насильства.

Та чи готові все ж постраждалі говорити про насильство, отримувати допомогу та відстоювати своє право на особисту недоторканість та безпеку?

 

Фото з мережі Інтернет

 

Далеко не завжди… особливо успішні

У нашому суспільстві досі поширене правило – «не виносити сміття з хати». Прийнято вважати, що домашні конфлікти, які переростають у насильство, більш властиві неблагополучним сім’ям, проте це велика помилка, яка є наслідком застарілого правила “мовчання”. Правоохоронці фіксують випадки як психологічного, так і фізичного насильства і у благополучних сім’ях, які мають вищий рівень матеріального забезпечення та соціального статусу. Про це свідчать дослідження статистичних даних з різних джерел, у тому числі даних Національної поліції.

Жінки досить часто продовжують терпіти насильство з огляду ще на один нав’язаний суспільством принцип – треба терпіти, бо сім’я – понад усе. Понад здоров’я та безпеку життя?

«На жаль, так», – відповідає вінничанка Яна (ім’я змінено в цілях безпеки), яка понад десять років терпіла домашнє насильство. За її словами, це і соромно, і тяжко самій собі зізнатись, бо ти ж не є «неблагополучною сім’єю».

Зараз спокійна та впевнена, як і раніше, коли очолювала один з відділів столичної IT-компанії, вона розповідає нам історію стосунків з чоловіком, які згодом стали токсичними і переросли у сімейне насильство. 

  Мені було 22 роки, коли я познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком Анатолієм. Він був розумним, симпатичним, забезпеченим чоловіком. Ми познайомились у соціальних мережах, проте наші відносини почали активно розвиватись. З перших побачень він проявляв увагу та турботу.

Але невдовзі я помітила перші прояви психологічного насильства. Під час будь-яких побутових конфліктів його головною зброєю було вміння маніпулювати. Він ставив умови, в яких або буде так, як він вирішив, або розставання. Тобто відсутність можливості будь-якого компромісу.

Між нами все було добре тільки тоді, коли я робила як чоловік вважав за необхідне. Моя думка не враховувалась.

Але кохання – сильна штука. Багато на що закриваєш очі. Ми одружились через два роки стосунків.

Уперше він підняв на мене руку під час медового місяця. Ми літали за кордон на відпочинок. У номері між нами виникла суперечка побутового характеру. Чоловік схопив мене за горло, притиснув до стіни, а потім штовхнув на підлогу. Я злякалась, але мені не було куди бігти, адже ми були у чужій країні. Згодом він заспокоївся та попросив пробачення, визнав, що не втримав емоції та перегнув палицю. Обіцяв, що такого ніколи не станеться знову. Я повірила. Або дуже хотіла вірити, оскільки почуття до нього були сильнішими за здоровий глузд.

Певний час був обережним, дарував подарунки, оточував увагою та турботою. Здавалось, що почалось інше життя, в якому більше немає місця проявам жорстокості.

Але згодом все повторювалося. Психологічний тиск відбувався регулярно під час будь-якої суперечки. Він намагався зробити мене повністю залежною  від нього як емоційно, так і економічно. Фізичне насильство мало прояв рідше, як правило раз в кілька місяців. Після чого він завжди просив пробачення і казав, що я сама його спровокувала.

Врешті, я подала заяву на розлучення. А рік тому я познайомилась з чоловіком, який виявився повною протилежністю Анатолія. Ми почали спілкування і я побачила, як можна будувати здорові стосунки. Він ніколи не дозволяв собі вчиняти будь-які насильницькі дії, для нього це табу. Я наважилась почати життя з чистого аркуша.

Ми з Олегом приймаємо всі рішення разом та відчуваємо себе справжньою командою. Тепер я нарешті зрозуміла, що таке збалансовані стосунки, у яких присутня взаємоповага та розуміння.

Я б хотіла побажати іншим, завжди, в першу чергу, поважати себе та свої інтереси! Зберігати здоровий глузд та об’єктивно оцінювати ситуацію, у якій знаходитесь. Мені знадобилось вісім років, аби зрозуміти, що я заслуговую на краще, я заслуговую на життя в безпеці. Будьте щасливі та вмійте захищати себе!

Історія Яни – це ще один з тисячі прикладів, коли шлюб двох забезпечених, самореалізованих людей може бути доволі драматичним. Ми часто бачимо різні пари, які зі сторони виглядають щасливими та успішними, але ніхто з нас не знає, що відбувається за зачиненими дверима.

 

Знання – зброя

 

Фото Дзеркало тижня

 

Домашнє насильство не залежить від віку, статі чи матеріального статусу. Домашньому насильству немає жодних виправдань. Найкращий спосіб зупинити його –  це звернутися за допомогою:

102 — Національна поліція України

1547 — Урядова лінія з протидії домашньому насильству 0 800 500 335 (безкоштовний номер для стаціонарного телефона) / 116 123 (безкоштовно з мобільного) — Національна “гаряча” лінія з протидії домашньому насильству

0 800 500 225 / 116 111 — Національна “дитяча” гаряча лінія

0 800 213 100 — Єдиний контактцентр системи безоплатної правової допомоги

(0800) 750475 – Вінницька обласна «Лінія довіри» з питань запобігання та протидії домашньому насильству, торгівлі людьми та дискримінації за ознакою статі;

(0432)67-04-60, 093-900-15-60, 098-900-15-60 – денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі;

050-901-91-67, 050-258-56-43 – мобільні бригади соціально-психологічної допомоги (працюють 6 днів на тиждень з 8.00 до 22.00, на виклики реагують з 10.00 до 18.00);

(0800) 601560 – відділ оперативного реагування «Цілодобова варта» Вінницької міської ради.

Якщо ви чуєте, що ваші сусіди гучно сперечаються і конфлікт переходить у насильство, зателефонуйте в поліцію. Людина, яка потерпає від насильства, не завжди може або готова викликати поліцію самостійно.

Не варто вважати, що це не ваша справа, а родина розбереться сама. Нерідко людина, над якою вчиняють насильство, боїться чи соромиться це визнати і готова навіть терпіти. Так не має бути.

Головне фото статті – ВВС.

Автор: Наталія Тодоровська

Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу