Уявлення про хоспіс як місце із сірими стінами, де панують біль та страждання, розвіюється вмить, варто переступити поріг спеціалізованого відділення, яке функціонує на базі КНП «Вінницької міської клінічної лікарні №3». Світлий коридор, що швидше нагадує картинну галерею, зручні палати блочного планування з безбар’єрними санвузлами, кімната психоемоційного розвантаження для пацієнтів та персоналу – таким є вінницький хоспіс. Тут впроваджують європейські підходи в опіці над паліативними хворими. І запит на таку допомогу постійне росте.

За 7 років роботи у відділенні надали допомогу близько 4 тисячам недужих. Наймолодшому пацієнту було трохи за 20-ть, найстаршому – далеко за 90. Сюди потрапляють люди із невиліковними хворобами – онкологією на останніх стадіях, інсультами, ускладненнями цукрового діабету тощо. Тут вони отримують необхідні медикаментозну допомогу, яка дозволяє жити без болю, та догляд, але найголовніше тепле ставлення, каже завідувач відділення «Хоспіс» Микола Яворовенко.

«Принцип відділення паліативної допомоги полягає в тому, що ми боремося не так за тривалість життя, як за якість життя, щоб людина ці останні дні, без мук, без страждань провела, в оточенні хороших людей, щоб родичі прийшли, поспілкувались із ними, інколи приходять священники, тобто це не тільки про медицину, це і про соціальні та духовні моменти, – розповідає лікар. – Всі ми люди. У всіх життя починається однаково – у пологовому будинку, а кінець не знаємо, який буде. Тому хочеться для цих людей зробити по максимуму».

Микола Яворовенко зізнається, що як член ГО «Паліативна допомога» відвідав багато обласних центрів, де є хоспіси, та консультував чимало приватних пансіонатів в Україні, але без зайвої скромності зазначає – «умови у нас набагато кращі».

 

«Ми намагаємось допомагати не тільки хворим, а й їхнім рідним. Надаємо їм психологічну допомогу. Адже у таких ситуаціях вони не знають, як діяти. І підтримка дуже потрібна, можна сказати, що ми знімаємо цей тягар, -розповідає завідувач відділення. – Кожного разу, коли персонал пересікається із рідними, завжди чує слова подяки».

 

Те, що таке відділення насправді допомагає цілим сім’ям, не з чуток знає пан Петро. Свого часу тут перебувала його матір, зараз – бабуся.

 

«Завдяки лікарям моя бабуся залишається з нами. Їй тут допомагають вже кілька років. Персонал дуже відкритий, лікарі завжди йдуть назустріч, і можу сказати, що дійсно оберігають своїх пацієнтів. Тільки гарні слова у мене про відділення, – розповідає чоловік. – За ті роки, що мої рідні тут перебували і перебувають, ставлення до хоспісу помітно змінюється. Якщо раніше ніхто не розумів, навіщо такі заклади, то тепер у мене часто беруть контакти, щоб так само дати своїм рідним можливість завершити життя без болю у гідних умовах. Я двома руками за те, щоб у Вінниці збільшувалась кількість таких ліжко-місць».

 

Разом із завідувачем у відділенні працюють 3 лікарі та близько пів сотні медичних сестер та санітарок. Кажуть, у кожного пацієнта своя історія: комусь відведено дні, комусь роки життя, але всі отримують часточку їхнього душевного тепла.

 

«Вони переповідають нам своє життя, свою печаль, свою радість. З нами і сміються, і плачуть. А ще хочуть, щоб ми просто постояли біля них, поговорили, заспокоїли та потримали за руку. Ми ж задоволені вже тим, що людині стає легше, вона посміхається. Нам більше нічого й не треба», – розповідає медична сестра Надія Скробанська, вимірюючи тиск своїй підопічній.

 

Та ж не стримується і ділиться із нами: «Я навіть не очікувала, що таке може бути відділення, дуже хороший персонал. Завжди чистенькі ми та нагодовані, наприклад, мені дуже комфортно і добре».

Такого спеціалізованого відділення, яке до того ж є базою для підготовки середнього медичного персоналу, на теренах області більше немає. У 2018 та 2019 роках у результаті оцінки Комітету Верховної Ради з дотримання прав людини його було визнано одним із кращих в Україні.

 

«Відділення попит має дуже великий. У нас лише 60 місць, тож ми не можемо задовольнити всіх, хто цього потребує. Це пов’язано з демографічною ситуацією, також зростанням онкозахворювань. Ви ж бачите, народжуваність у нас не дуже велика, плюс додалася ще військова агресія, залишилися люди похилого віку, які потребують не стільки паліативної знеболюючої, а хоспісної допомоги. Сюди приходять гідно провести останні дні життя в нормальних умовах, – каже директорка Вінницької міської клінічної лікарні №3 Наталя Шуткевич.– Сама смерть, зазвичай викликає негативні емоції, але це те, без чого не буває життя, і людина має право завершити його без страждань. Більшість, у кого є така проблема в сім’ї, вдячні, що є таке відділення, така послуга, тим більше у теперішній час, коли люди більш молодого віку повинні працювати, утримувати сім’ю, а піклування за важкими хворими ми беремо на себе».

 

В Україні паліативна допомога існує у законодавстві з 2011 року, але тривалий час відповідні послуги надавали лише кілька десятків закладів. Нагадаємо, у Вінниці відділення «Хоспіс» відкрили у 2015 році і вже за рік воно запрацювало на повну потужність. Спочатку тут було 15 місць, які поступово збільшили до 60 –ти. Наразі всі можливості щодо розширення закладу вичерпано.

«З огляду на це, а також затребуваність таких послуг у Вінниці ми плануємо створити відділення паліативної допомоги в приміщенні реорганізованого медичного закладу на проспекті Коцюбинського, 50. Відповідне рішення днями ухвалив виконавчий комітет міської ради. Це буде тривалий процес, але він дозволить вийти на ще вищий рівень надання паліативної допомоги у нашій громаді», – зазначив директор охорони здоров’я Олександр Шиш.

Для довідки: паліативна допомога в Україні входить до послуг, які оплачуються за Програмою медичних гарантій.

Послуги для пацієнтів у паліативних стаціонарах включають:

• Лікування больового синдрому, цілодобовий нагляд;

• Необхідні лабораторні дослідження;

• Інструментальні дослідження: електрокардіографія, УЗД, рентгенологія та інші за потреби;

• Знеболення на всіх етапах діагностики та лікування;

• Кисневу терапію та респіраторну підтримку;

• Харчування, зокрема лікувальне;

• Колісні крісла, ходунки, палиці, милиці;

• Фізичну терапію, медичну реабілітацію, психологічну та психічну адаптацію.