Тетяна Мостовик

Сцена Будинку офіцерів продовжує тішити вінничан виступами улюблених музикантів. Популярні артисти все частіше приїжджають до Вінниці. Вчора, 30 вересня, відбулася пресконференція з Аліною Гросу. Журналістка “Це Вінниця, Друже!” поспілкувалася зі співачкою перед концертом. Говорили про Вінницю, творчість, Росію та інше.

Розкажіть як Вам Вінниця?  

– Мені Вінниця дуже подобається, але дуже прикро, що не вистачило сьогодні часу більше подивитися місто, піти на екскурсію, прогулятися вулицями. Ми увесь день в роботі, на інтерв’ю та зйомках. Зараз пресконференція, далі концерт і ми вирушаємо в наступне місто.

Крім вокалу Ви займаєтеся ще й акторською діяльністю. Хто Ви більше: співачка чи акторка?

– Я більше займаюсь вокалом, це вже 23 роки (бо з трьох років я на сцені). Акторською діяльністю – з 15-ти, набагато менше. Зручніше і вільніше я почуваюся, звичайно, на сцені. За акторську діяльність переживаю і тремчу як початківець досі. Якщо знімаюсь з популярним актором, особливо якщо в мене, наприклад, 20 серіалів чи фільмів, а в нього 90 і більше, я дуже переживаю і стараюсь охопити кожен момент. Стараюсь бути нарівні. Все ж, я співачка. Хоча не може бути справжньої співачки, яка не відчуває свою пісню. Тобто співачка має бути ще й акторкою. А акторка, часто, у фільмах має щось співати. Ці дві професії пов’язані, й мені, в принципі, зручно їх поєднувати.

Чотири вінничанки сьогодні отримали безкоштовні квитки на Ваш концерт. Як їх розігрували?

– Не тільки ці чотири квитки. Насправді, мені хочеться робити якусь благодійність. Якщо якийсь фонд, що допомагає людям з обмеженими можливостями телефонує й просить квитки, ми завжди стараємось дати їх з самого початку, поки не продалися.  Щодо сьогоднішніх чотирьох квитків, то розігрувала я в Інстаграмі. Просила позначити того, з ким хотіли б прийти на концерт і навмання обрала переможців.
Чи є у Вашому житті благодійність, яка не стосується квитків на концерт, просто благодійність як така? 

– Звичайно є. Насправді в нашій сім’ї це така особлива, дуже важлива тема. Тому що є речі, які більше за все чіпляють. Коли я була маленька, померла моя двоюрідна сестра від раку. І тому є моменти, коли ти чуєш якусь історію й не можеш не допомогти, бо в тебе це відкликається. Моя сім’я також допомагає. В нас немає фонду, але якщо пишуть, то стараємось зробити абсолютно все можливе. Крім того, завжди дуже переживаю, щоб ці люди не були аферистами.

Тривалий час Ви жили в Росії. Якби прийшлося обирати де залишитися назавжди?

– Так я ж тут! Ніхто не знає, що буде далі. Як ми можемо казати свій наступний крок? Ти не знаєш до чого тебе підштовхне життя. А якщо мене, наприклад, в Америку покличуть зніматися? Це не те, що я буду відхрещуватися від свого прізвища чи від своєї країни. Я всеодно від цього не змінюся і не перестану бути українкою.

Там Ви позиціонували себе, як українку?

– Звичайно! Я ніколи не казала, що я не українка. Як можна відхрещуватися від української нації? До того ж, наші дівчата найкрасивіші. Я завжди казала, що українка і пишаюсь цим. І нашу мову дуже сильно люблю та підтримую. Навіть останнім часом в мене більше пісень українською виходить. Не кажу, що їх більше, ніж іншими мовами, але все ж.

Чому взагалі поїхали до Росії?

– Я їхала на навчання. Якщо підняти трохи історію, то коли я їхала (це було ще в 2010 році) мене Україна сама відправляла по квоті. Тобто наше міністерство відправляло по квоті мене й оплачувало моє навчання за кордоном, а когось звідти брали в Україну. Це було як по обміну. І навпаки, підтримували, що я там була. Дуже прикро, що через деякий час це все було дуже сильно скривджено в іншу сторону. Тобто я їхала, навпаки, бо мене відправляли, але бажали, щоб повернулась. І я рада була повертатись.

Як часто Ви приїжджали в Україну?
– Не було такого, щоб я не приїжджала в Україну чи була там більше. Просто старалась не пропускати навчання. Ну і коли ти громадянин України, то мінімум раз у три місяці ти маєш приїжджати. Я старалась відпрошуватись і приїжджати сюди, тому що пісні я записувала тут, працювала… А вже після, нам потрібно було відпрацювати те, що отримали, такі умови контракту. Тобто ти відучився, а тепер давай працюй на нас. Я відпрацювала, потім заміж вийшла, потім розлучилась і зрозуміла, що мене більше нічого не тримає, ніяких контрактів чи чоловіка. Повернулася до того, що люблю і, звичайно, тут в мене багато рідних людей.

З пісні «Бджілка» все починалося, чи можна назвати її Вашою улюбленою? Якщо ні, то яка улюблена?

– Ні! Кожна нова – найулюбленіша. Напевно, найбільше люблю пісні, які  написала сама. Я дуже ревносно ставлюсь до чужих, навіть які купую сама. Тому що моє – це моє. Скоро має вийти моя авторська пісня, дуже на це чекаю…