У Національній гвардії України жінка служить з 2022 року і каже, що сучасне військо давно відкинуло стереотипи щодо жінок у формі. Тут важлива не стать, а фаховість та готовність працювати поруч із тими, хто повертається з бойових дій. Для багатьох гвардійців вона стає людиною, якій можна довірити пережите.

«Робота військового психолога – це не кабінетна тиша. Це виїзди в зону бойових дій, очі, що бачили фронт, і поранені душі, які пережили біль втрат. Часто один із найважчих боїв починається після повернення. Люди закриваються, мовчать, щоб не травмувати рідних. Саме тут ми й приходимо на допомогу. Ми працюємо за принципом «рівний з рівним» і показуємо, що ми поряд, ми свої», – пояснює Альона Матвєєва.

Фахівці підрозділу беруть участь у програмі ментального здоров’я «Ти як?», підтримуючи поранених під час лікування та відновлення. У підрозділі кожен військовослужбовець має телефони психологів і може звернутися у будь-який момент. Команду Альона називає «психологічною родиною». Вони діляться досвідом, підтримують один одного та стежать за власним емоційним станом, щоб не вигоріти.

Попри втому і чужий біль, який щодня доводиться пропускати крізь себе, Альона Матвєєва залишається поруч із тими, хто звик тримати оборону зі зброєю в руках. Вона впевнена: визнати, що тобі важко, – це не слабкість, а ще один прояв сили. Бо воїн, який має внутрішню опору, здатен знову стати в стрій – впевнено і свідомо.

Саме так, крок за кроком, словами підтримки та простим людським «я поруч», військові психологи Національної гвардії допомагають гвардійцям повертати себе після війни. І в цій тиші після бою фраза «ми поряд, ми свої» часто звучить не менш переконливо, ніж команда «до бою».

Фото – військової частини 3008 Національної гвардії України