У спецфонді «СтопВірус» 20 липня повідомили, що ставлять діяльність фонду на паузу. Але восени за потреби діяльність відновлять. Восени – саме тоді очікується нова хвиля коронавірусу.
Спецфонд «СтопВірус» у Вінниці опинився на передовій по забезпеченню медиків і засобами захисту, і обладнанням. Ідея захисту медиків, а відповідно і порятунок пацієнтів, об’єднала і волонтерів, і звичайних людей, і бізнес, і чиновників. Сам спецфонд створений на базі благодійного фонду «Подільська громада» за ініціативи Володимира Громйсмана. Її підтримав і міський голова Сергій Моргунов. До наповнення фонду долучилися усі вінничани – щодня на рахунки надходило від 50 грн до 250 тис. грн. За 121 день своєї роботи представники фонду побували у 106 медичних закладах області, склали 243 акти прийому-передачі. Аби все відбувалося прозоро і медичні заклади отримували те, що їм було справді необхідно, створили Наглядову раду. До неї увійшли медики, інфекціоніст, представник бізнесу та влади. Такий підхід у допомозі запозичили ще на 10 міст.

«СтопВірус» ще не почав працювати, але по місту вже говорили, що створили майданчик на базі «Подільської громади» тому йдіть до них і просіть, що вам потрібно, – розповідає голова правління Благодійного фонду «Подільська громада» Олена Данілова. – Я розумію чому так говорили, бо ми працюємо уже 12 років, і ми є тією платформою, яка об’єднує громаду. Нам було приємно, що за 12 років люди зрозуміли, для чого ми існуємо і що саме в таких кризових ситуаціях можемо бути корисні громаді. Стартували ми 17 березня.

-Бізнес важко було залучати до допомоги фонду?

-Нам дуже допомогла синергія із владою та набута репутація. Бізнес розумів, що нам можна довіряти. Ми ж вели все максимально прозоро: щодня повідомляли на своїй сторінці у Фейсбук надходження та хто, коли, що передав. Працювали не тільки з бізнесом, а й з різними волонтерськими групами. Важливо – комунікували між собою. Наприклад, хтось каже, що їде в лікарню і не вистачає костюмів, щитків – тоді ми або додавали це, або ж їхали разом. У нас дуже гарно спрацювала громада. Це об’єднало навіть тих, хто раніше разом не працював. Ми вели єдину базу – хто, що і куди передав. Бо треба визнати, що спершу була хвиля недовіри як до медичних закладів, так і до волонтерів. Мовляв, все возять-возять і не зрозуміло куди і чому так багато. Тоді ми зрозуміли: треба показувати потреби лікарні, і їх було дуже багато.

-На перших порах медичні заклади знали, скільки їм потрібно захисних костюмів, масок, дезінфекторів, ліків?

-На перших порах не усі лікарні і лікарі могли все так чітко прорахувати. Коли ми запитували, скільки потрібно масок, захисних костюмів, нам відповідали – безкінечно. Ми просили їх хоча б приблизно порахувати, бо не могли ж ми звертатися до громади, що нам потрібна безкінечна кількість засобів дезінфекції, масок чи ще чогось. На засіданні Наглядової ради єдиний, хто дав нам цифри, – це була міська клінічна лікарня №1. Вони сказали, що на місяць їм потрібно понад 3000 костюмів, стільки-то масок, дезінфікуючих засобів і так далі. Тоді ми хоч приблизно зорієнтувалися, які є потреби, і нам вже було легше це все збирати. У лікарнях брали все. До того ж, певний час лікарні не могли навіть знайти де придбати те, що потрібно. Вони хотіли, але не мали можливості.

–Найбільше «СтопВірус» допомагав вінницькій лікарні №1. Але ви їздили і у районні лікарні.

-Загалом ми побували у 106 медичних закладах по області. Хтось до нас сам звертався, десь ми знали, що там є потреба. Районні лікарні ми об’їздили всі. Вінницька міська лікарня №1, вінницька районна лікарня, Швидка допомога, Калинівська і Козятинська лікарні – це ті, хто отримав допомогу першими. У «СтопВіруса» була наглядова рада, і вони нам казали, які є потреби в тій чи іншій лікарні. Крім цього, у нас була створена вайбер-група, де усі члени голосували за ту чи іншу закупівлю. Якщо погоджувалися то ставили «+» у чаті, а якщо ні – то «-». Щодо поїздок, то віддалені райони нас зустрічали справді розчулено. Вони думали, що за них усі забули. Нам було дуже приємно віддавати допомогу. Приємно, що дуже багато волонтерів відгукувалося. Вони просили взяти їх з собою, але ми розуміли що несемо відповідальність за безпеку тих людей, які з нами працюють. Так, вони можуть заразитися коронавірусом і не в лікарні, але ми не хотіли ризикувати. Тому в опорні лікарні намагалися їздити самі, по районних лікарням самі відвозили допомогу або її передавали координатори. Але усіх нас об’єднувала процедура акту прийому-передач. Особливо маленькі амбулаторії не завжди розуміли, що це таке: акт прийому-передач від благодійного фонду і хто там має ставити підпис, печатку. Ми завжди усе передавали офіційно.

-Але й було таке що вас вигнали з сільської амбулаторії.

-Було й таке. Нас амбулаторія попросила про допомогу. Наша представниця поїхала. А з сусіднього села приїхав сільський голова – і її випхнув. Мені здається, що вона й не зорієнтувалася відразу. І коли вже прийшла додому, то побачила, що у неї синці. Тоді вже пішли і написали заяву до поліції. Це одиничні випадки, але вони були.

–Саме «СтопВірус» купив перший додатковий ампліфікатор у лабораторний центр. Важко було домовлятися про закупівлю обладнання?

-Важко, бо ми як благодійний фонд не настільки гнучкі, як волонтери, які збирали кошти на приватну картку. Вони пішли й купили за готівку, а ми так не могли зробити. Як благодійний фонд маємо певні процедури, в тому числі усвідомлюємо, що несемо відповідальність за кошти, що прийшли на наш рахунок. Тож не могли купувати за готівку чи по повній передоплаті. Тут нам дуже допомагали колеги-волонтери, які теж шукали необхідне і моніторили ціни.
Історія з ампліфікатором – його теж дуже важко було отримати. Тоді було декілька партій. І коли всі лабораторні центри зрозуміли, що він потрібен, то ми виявилися одними з перших, хто на це відреагував і замовив його. Потім нам повідомили, що держава забирає всю першу партію собі, нам відверто сказали, що Вінниця там не в пріоритеті. Мені здається, що тоді цю фірму атакувала дзвінками вся Вінниця, щоб ми все ж отримали це обладнання. Бо щоб лікувати хворобу, її потрібно діагностувати. Ампліфікатор йшов із Франції, і спочатку мала бути відправка літаком, але його недозавантажили. Відправили іншим транспортом. Приїхало вісім ампліфікаторів, а запит був уже на 20. Тоді й вирішили, що через таку наполегливість ми входимо до цих 8 щасливчиків, які отримають прилад. Пізніше уже було легше все шукати, ми навіть могли вибирати.

–Щодня ти їздила в лікарні, де уже були хворі з коронавірусом. Не боялася заразитися?

-Я щось навіть не думала про це. Особливо коли відчуваєш, що у цьому є потреба, то самозбереження чомусь у мене відключається. Звичайно, ми дотримувалися заходів захисту, особливо перший час – і рукавички, і маски, постійно дезінфікували руки. Одного разу вийшла із першої лікарні і зустрілася ще з однією волонтерко. Я руки собі обробила, а вона каже: чого ти все інше не обробляєш? Вона тоді казала, що коли виходила з цього закладу, то навіть вмивалася антисептиком. Ми працювали 24 години на добу, мене дуже підтримував чоловік і мої рідні. Мабуть тільки діти не розуміли, що відбувається.
Для мене герої ті – хто сидів вдома на карантині і дистанційно працював. В мене немає такого навику, я завжди боюся втратити дорогоцінний час. Хоча був певний період, коли було емоційно важко: коли з усіх сторін телефонують, шлють запити, відписують… Але це дуже швидко проходить, коли ти бачиш вдячні очі лікарів.

–Серед твоїх рідних, знайомих є ті хто хворів COVID?

-Одна людина була навіть в реанімації. Уже усі одужали і зараз все добре. Хворіли і серед знайомих, і серед рідні. Днями я повернулася з Миколаївської області… і там немає карантину. Там навіть немає слова коронавірус. Єдине слово «маски» я зустріла в аптеці: там були написано «тут є маски». Ми так цьому здивувалися. У Вінниці до цього поставилися відповідальніше.

–Що наразі із діяльність фонду «СтопВірус»?

-Фонд «Подільська громада» зараз готує нові проекти, ми працюємо з соціальним підприємництвом, з учасниками АТО. Діяльність «СтопВірусу» поки ставимо на паузу. Ми не знаємо що буде восени, можливо, якщо буде нормальне забезпечення лікарень, то будуть якісь інші виклики. Якщо будуть потреби – будемо допомагати. Ми залишаємо і Наглядову раду, і рахунок. Адже може бути все, що завгодно: наприклад, було таке, що згорів термостат в лабораторному центрі, і був запит на придбання іншого. До речі, за час нашої роботи діяльність «СтопВірус» поширилася ще близько на 10 міст. Серед них Вознесенськ, Херсон, Васильків, Березань, Рівне.