Рідні люди, які зараз перебувають у тилу, які в цих умовах продовжують будувати життя, уособлють той світ, за який борються наші захисники. Тепло близьких стосунків дає змогу почуватися не тільки воїном, а й потрібним, цінним, живим – і саме це розуміння допомагає зберегти життя та витримати всі жахи війни.

Про те, як підтримати близьку людину, яка воює, та чому важливо не забувати і про свій внутрішній стан, розповіла Юлія Чала — експертка компанії Woman Insight,  психологиня-сексологиня-практик із 12-річним досвідом.

Для підтримки необхідно мати сили

Дуже важливо перш за все подбати про свій стан. Бо його не приховаєш, не замаскуєш натягнутою усмішкою і “правильними” словами. Якщо на душі важко, якщо страхи полонять силу духу – знайдіть собі допомогу. Це можуть бути щирі розмови з рідними, які поруч, або підтримка психолога. Також дуже допомагає долучення до взаємодопомоги та корисної спільної праці.

Це правило не означає, що вам потрібно лукавити у спілкуванні і видавати лише позитивні думки, слова і стани. Ви можете говорити про свої почуття, але не перевантажувати військових важкими переживаннями.

По-перше, для них це надто сильний тягар зараз. Виконувати свої завдання вони можуть, лише відсторонившись від своїх емоцій. А ваші почуття можуть “пробити” захист і розбурхати все те, що накопичилося в душі. Втрата самоконтролю – це надто небезпечно на війні.

По-друге, перебуваючи так далеко, проживаючи “інше життя” наші рідні-військові мало чим можуть допомогти. Така неможливість впливати може спровокувати почуття провини, а можливо й агресію…

По-третє, ми всі потребуємо підтримки. Незламна українська армія захищає нас фізично, а ми, українці, кожен на своєму місці – оберігаємо їх своїми теплими почуттями, щирою вдячністю, а також стійкістю та мудрістю.

Любити – це вірити в силу та можливості людини

У багатьох несвідомо прописано “правило” справжнього кохання – за дорогих людей заведено турбуватися, хвилюватися, боятися. Саме ці почуття часто й звучать у розмовах – “Я за тебе боюся… Хвилююся, коли ти не на зв’язку… Не можу спати, не отримавши від тебе відповідь…”. Такі слова мали б показати нашу відданість та любов, але насправді сформульовані таким чином послання послаблюють іншого.

Краще було б використовувати позитивне перефразування, щоб у ваших словах звучало менше сумнівів, а більше віри, впевненості. Наприклад: “Це не просто…,  але ти  впораєшся. Завтра я чекаю на дзвінок від тебе” або “Я вірю, що ти вистоїш, я знаю, що ми витримаємо стільки, скільки знадобиться”.

Розповідайте про ваше звичайне життя

Поки рідні та кохані на війні, життя сім’ї не зупиняється – відбуваються великі та маленькі події: дорослішають діти, народжуються онуки тощо. Ті складові, що раніше наповнювали ваше спільне мирне життя, тепер у розповідях, історіях, що ми передаємо військовим у буденному спілкуванні. Спільні спогади мають великий емоційний заряд, за можливості згадуйте приємні миті у ваших розмовах. Так зберігається спільна реальність. Це залишає місце, куди повертатиметься захисник чи захисниця з війни, це нагадує про те життя, до якого потім знову потрібно буде адаптуватися.

Оберіть ті теми, про які хочеться та важливо розмовляти у вашій парі. А те, що дратує або пригнічує – зараз для них не часі.

Ємоційна підтримка – це дати можливість виговоритися

Якщо у військового чи військової виник імпульс чи необхідність про щось розповісти, чимось поділитися – важливо уважно та дбайливо поставитися до такої розмови.

Найкраще – якщо під час діалогу ви закцентуєте всю свою увагу на партнері (не займатиметеся паралельно іншими справами), щиро й зацікавлено слухатимете, а якщо людина поруч – підтримкою буде тактильний контакт.

Основний механізм емоційної підтримки – це дати іншому можливість відчути, що його приймають. Приймають без осуду, без моралізаторства, без бажання щось швидко запропонувати чи порадити. Ваше завдання – вислухати, прийняти весь потік інформації. Тому відкладіть зайві уточнювальні запитання, намагайтеся не перебивати і точно відмовтеся від висловлювання критики, незгоди. Натомість ви можете запитати, чи потрібна від вас якась допомога. Та подякувати за довіру.

Про війну говорити складно

Війна змушує людей змінюватися, адаптуватися до боротьби за безпеку та життя. І щоб вижити в цей період, військовому чи військовій потрібно “відмовитися” від емоційності, стати зібраним, обачним, рішучим. На жаль, цього вимагає війна, та цей механізм спрацьовує і у жінок, і у чоловіків на фронті.

Відповідно ці зміни впливають на прояви у стосунках – наші рідні стають стриманими у своїх емоціях, розмовляють чітко й коротко, не розповідають зайвого. Своєю мовчазністю військові створюють захисний кордон від болю та горя війни. Тому не треба лізти в душу воїна, не треба ображатися, якщо вони небагатослівні. Говорити про реалії війни складно…

У теплих стосунках, довіряючи одне одному, підходячи до теми війни, можна з розумінням помовчати, даючи відчути, що ви поруч, що ви вдячні.