Проблема булінгу завжди була присутня у дитячому соціумі. Деякі діти, особливо підлітки, дуже жорстокі. Вони намагаються образити когось й таким чином заробити свій “авторитет”. Проте інколи булінг може перейти до фізичного насилля.

Психологиня Богдана Валігура розповіла про булінг та як він впливає на дітей.

Що таке булінг

Простими словами булінг — цькування, яке сильно шкодить моральному здоров’ю дитини, вона навіть може зазнавати фізичної шкоди.

Згідно з законом України щодо протидії булінгу, цей термін визначають як діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи, внаслідок чого могла бути заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Тож психологиня пояснює: булінг — це різновид насилля. Він може здійснюватися групою до окремої особистості, або навіть відбуватися в середині колективів.

Хоча булінг яскраво спостерігається у дитячому спілкуванні, він існує й серед дорослих. 

— Фактично будь-який колектив може стати місцем булінгу. Адже один із ключових аспектів — дисбаланс положення в ієрархії певного колективу та боротьба за авторитет, яка заснована на самоствердженні шляхом цькування жертви, — розповідає Валігура.

Що таке груповий булінг

У груповому булінгу не завжди має бути кілька кривдників, він може бути один, але обов’язково є спостерігачі. Наприклад, один працівник цькує іншого, а люди в колективі просто за цим спостерігають, ба більше, можуть підтримувати, посміюватись тощо.

За дослідженнями ЮНЕСКО, жертви булінгу мають проблеми з соціалізацією, зниження відвідуваності та успішності, а головне — страждає психічне здоров’я. Такі діти більше схильні до депресії, ПТСР та тривожних розладів. Також жертви булінгу частіше схильні до самогубства.

Чи варто звинувачувати жертву у булінгу

— Звинувачення жертви у діях, які могли “спровокувати” фізичне чи емоційне насильство є проявом віктімблеймінгу. Такі заяви недоречні, — стверджує психологиня.

За її словами, дослідження показують, що причинно-наслідковий зв’язок психопатології та булінгу складається спершу з появи цькування, а потім розвитку травми. Страждають не тільки жертви, а й спостерігачі, адже у психотерапії давно існує термін “травма свідка”. Коли людина отримує травматичний досвід через споглядання та співчуття жертві. А у булінгу свідки є невіддільною частиною.

Рольові моделі учасників булінгу:

• жертва;
• співжертва — спостерігач, який співчуває жертві та може стати на її захист, викликавши на себе агресію;
• ізолят — спостерігач, що ізолюється від булінгу;
• союзники агресора — ті, що відводять від себе увагу агресора та групи, акцентуючи її на недоліках або безпідставних приниженнях інших учасників групи;
• агресор — вершина ієрархічної ланки неформального колективу, що зберігає своє ієрархічне положення саме завдяки такій поведінці.

— Спостерігачі часто мають внутрішній конфлікт, заснований на бажанні захистити себе і не опинитися на місці жертви. А також розумінням того, що відбувається щось жахливе, та цьому треба якось завадити. Союзники агресора також мають внутрішній конфлікт заснований на страхові, — розповідає експертка.

Вона вважає, що за булінг насамперед відповідальні дорослі, адже не навчили вирішувати конфлікти мирним шляхом. За її словами, агресор часто є жертвою або свідком домашнього насилля.

Діти поводять себе так, тому що часто просто не вміють інакше. Ми маємо нести відповідальність, при чому на інституціональному рівні, — зауважує Валігура.

Вона стверджує: досвід булінгу у школі суттєво впливає на якість життя та психічне здоров’я у дорослих.