У вересні в мережі розгорівся скандал через те, що мережа Книгарень “Є”, яка позиціонує себе як мережа, що просуває український продукт, почала продавати російські книжки.

Хоча менш як рік тому саме “Книгарня Є” закликала бойкотувати свого конкурента Yakaboo через те, що той став дистриб’ютором української дочки російського видавництва “Альпина Паблишер”. Книгарня звинувачувала Yakaboo у “допомозі російській агресії” та публічно засуджувала такі дії.
Проте згодом вже на сайті самої “Книгарні Є” з’явилися книги російських видавництв “Альпина Паблишер” та “Азбука”.

Це обурило клієнтів книжкової мережі. До того ж, вони помітили, що на сторінці книгарні у Facebook зник пост про заклик бойкотувати конкурента за російські книжки.

На офіційній сторінці Книгарні “Є” у Facebook опублікували заяву. Заявили, що з 2007 року “всупереч економічній логіці” послідовно робили акцент на продажу книг українських видавництв, тримаючи частку книг українською мовою на наших полицях 90% і більше, і тим самим створили надійний ринок збуту для україномовного продукту.

Але нині дійшли висновку, що “турбота про формування повноцінного та успішного українського книжкового ринку — це функція держави і завдання усього суспільства, а не окремої мережі книгарень”.
За даними книжкової мережі, станом на 2020 рік 50-70% в обороті великих книготорговельних структур складає російська книга (як імпортована, так і видана в Україні).

“Головною причиною просування ритейлом російської книги є привабливі умови (більша маржа). Можливість створювати привабливі умови визначається у першу чергу перевагами у собівартості російського продукту у порівнянні з українським (менша вартість авторських прав та перекладу на один примірник). Російський книжковий бізнес завжди може розраховувати на підтримку власної держави у просуванні свого продукту в Україні. Нескладно передбачити, що в цих умовах сегмент україномовної книги поступово стискатиметься, українські видавці будуть менше видавати, а читачі будуть купувати ще більше російською — всупереч власному бажанню”, — йдеться у заяві.

“Чи подобається нам цей стан речей? Ні. Чи в силах ми, як книготоргівельна мережа, його змінити? Ні. Чи можемо ми ігнорувати цю реальність? Ні. Виправити таке становище може лише дієва державна політика, а Книгарня “Є” змушена враховувати викладені обставини у плануванні своєї подальшої роботи”, — додали у книжковому супермаркеті.

У коментарях до заяви “Книгарні Є” окремі клієнти книжкової мережі пишуть, що розчаровані такими діями і будуть шукати інші книгарні.

Своєю чергою представники мережі наголошують, що позиція “Книгарні” незмінна і вона залишатиметься найбільшим майданчиком для продажу книг українських видавництв і авторів. Проте виконувати функції держави без державної підтримки не можуть. Також додають, що не просувають російські книжки у пріоритеті над українськими.

Коментарі експертів :

Директор видавництва “Урбіно” Анатолій Івченко:

Мені, як видавцеві, не подобаються деякі речі в бізнесовій стратегії книгарні “Є”. Проблема в тому, що інші торгові партнери набагато гірші за них. І більшість українських видавництв без цих партнерів мало б ще більше проблем. Ми на карантині вижили саме завдяки їм.

Журналіст Вахтанг Кіпіані:

Сотні моїх френдів написали образливі й розпачливі коментарі про книгарню, яка вирішила продавати російські книги. Мене це рішення теж розчарувало. Але з інших причин. 80% українців за рік не купили жодної книги. У цій ситуації бізнес, який самообмежив себе україномовною аудиторією апріорі програє.

Юрист Анна Маляр:

Аби зберегти і розвивати мову, її повинна підтримувати держава і ми з вами. Це мусить бути одним із стратегічних питань, бо в нашій ситуації мова — це в прямому сенсі фактор безпеки. І рецепти тут прості — зниження податків для україномовної друкованої, аудіо та відео продукції та підвищення соціального престижу мови.

“Місто” запитало у читачів: Чому українські книгарні не відмовляються від російськомовних книжок?

Олена, продавчиня:

-Це все бізнес. Звісно це не правильно в нашій ситуації. Сама я часто купую паперові книги саме українською мовою.

Владислав, власник веломагазину:

При Росії ми прожили грубо кажучи понад 300 років, звичка лишилась. Із роками це все буде переважувати в бік українського.

Людмила, підприємиця:

-Такий у нас народ. Він поділений на радянськийх людей і українських. А радянським людим немає різниці.

Олександр, заступник директора:

Не можу на це питання відповісти. Треба збільшувати обсяг українських книг, перекладати те, що російською, ще не перекладено.

Анна, домогосподарка:

Не бачу в цьому проблеми, в нас от в сім’ї говорять на двох мовах. Хочу, щоб діти знали і українську, і російську.