"Для мене більше не існує такої нації, як росіяни": історія військового з позивним «Апостол»

“Для мене більше не існує такої нації, як росіяни”: історія військового з позивним «Апостол»

23.03.2023

Перед вами — командир відділення одного з підрозділів 120-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗС України старший солдат на псевдо «Апостол». Декілька місяців тому захисник поїхав на свою першу ротацію на «гарячий» напрямок російсько-української війни.

— Безпосередньо в зоні бойових дій я провів 5 місяців. Був кінець червня, коли мій підрозділ заїхав на Донецький напрямок. Моя машина була першою в нашій колоні — як відкрив вікно, відразу почув виходи «Граду». Минуло приблизно 15 секунд, і ми вже чули прильоти, — згадує «Апостол. — Перша моя думка після виходів і прильотів була про те, що на нас із побратимами чекає дуже багато роботи. О 4-й ранку ми вийшли на позицію, і нас відразу накрили касетним снарядом… Напевно, нас тоді побачив коригувальник вогню, але ми всі одразу почали падати — хто у бліндаж, хто у вхід до траншеї. Минулося…Усі вижили.

За той проміжок часу, що підрозділ перебував на позиціях, вони з побратимами побудували і облаштували все так, що, вважай, з’явилася цілком пристойна інфраструктура. Кожне відділення проживало на своїх певних ділянках і постійно несло чергування.

— За той час ми неодноразово бували під мінометними обстрілами, по нас крили і фосфорними боєприпасами. Але для мене особисто найнебезпечніше — це ворожі танки. Якось був випадок: о 6-й ранку виїжджає руснявий танк, його екіпаж ми називали жартома «три п’яні буряти». Спочатку робить пристрілочний постріл. Потрапляє приблизно у 50-ти метрах від наших позицій, корегує вогонь і гатить ще 13 разів поспіль. Ти сидиш, а тебе просто засипає землею, і, на жаль, нічого не можеш вдіяти, адже в тебе є тільки секунда, аби впасти і вижити,— доповнює піхотинець.

Два тижні поспіль ворожий танк обстрілював позиції підрозділу «Апостола». Потім рашисти спробували піти в контрнаступ, але наші завзяті воїни швидко відпрацювали по них із «Джавеліна». Ворожа техніка разом із екіпажем згоріла в полі, де і залишилася.

Окремим спогадом засіла у серці Апостола ситуація з місцевим дідусем:

— Я був свідком, як окупанти зруйнували три села. Там нічого не залишилося, — з сумом розповідає “Апостол”. — Проживав один старенький дідусь, який просто не міг виїхати. Він доглядав там усю худобу. Під час окупації до нього зайшов солдат ворожої армії і спитав, що він тут робить. Дідусь відповів, що доглядає тварин, адже більше нікому. рашист натомість покликав своїх поплічників, і вони перестріляли всіх тварин, сказавши чоловіку похилого віку: «нє благадарі, больше нє за кєм сматрєть».

Український захисник вмить наповнюється люттю від цих спогадів: «Ми покараємо всіх цих вбивць. Помстимося за усі сльози та увесь біль, що вони принесли нашому народу».

Дякуємо нашим героям за захист та за кожний прожитий нами день, адже тільки завдяки їм ми маємо змогу сьогодні жити мирним життям.

Дякуємо ЗСУ!

Віримо у ЗСУ!

Слава Україні!

Інформагентство АрміяInform

Деталі: https://bit.ly/3TpUl6N

Міністерство оборони України

Коментарі у Facebook