Харківщина – Куп’янсько-Лиманський напрямок, Донеччина – Бахмут. Це далеко неповна географія бойових дій, у яких брав безпосередню участь Олександр Заярнюк із позивним «Вінниця». Він був командиром роти глибинної розвідки 1-ї окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна (в/ч А4044). Став у стрій на початку повномасштабного вторгнення, а свій останній бій прийняв поблизу міста Часів Яр. Отримане там поранення, виявилося несумісним із життям. Серце воїна припинило битися 6 січня цього року. Йому було лише 36…

Побратими кажуть, що Олександр був справедливим та турботливим командиром, який понад усе прагнув уникнути невиправданих втрат серед особового складу.

«Наш командир завжди йшов першим… Хотів мінімізувати ризики для інших, менш досвідчених. Незважаючи на свій молодий вік, був нам як батько… Того трагічного дня він також йшов попереду до поранених бійців, аби їх врятувати, – розповів побратим і друг полеглого Героя Віталій. – Завдяки вправним діям Олександра, тоді вдалось багатьох евакуювати з поля бою. Але, на жаль, це завдання виявилося останнім для нашого командира…»

Під час служби Олександр Заярнюк отримав чимало нагород. Серед них медаль «Залізний хрест» – відзнака ЗСУ за проявленні мужність та героїзм, успішне виконання бойових завдань.

Олександр народився та зростав у с. Обухів Муровано-Куриловецького району, втім своє життя пов’язав із містом над Бугом. Вищу освіту здобув у Національній академії внутрішніх справ (Київ), а потім у Національній академії НГУ (Харків). Перше бойове хрещення отримав в АТО/ ООС. Воював із 2014 по 2019 роки.

Звістка про повномасштабне вторгнення застала Олександра в Італії, куди він поїхав на заробітки після завершення служби. Рішення повернутися прийняв миттєво, адже захисту потребувала Україна, рідна Вінниця, де його дім, дружина, підростають двійко донечок, яким наразі 11-ть та 7-м рочків.

Поховали Олександра Заярнюка на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Схиляємо голови та щиро вклоняємось рідним та близьким. Вічна пам’ять та слава Герою!