Приблизно за місяць до початку повномасштабного вторгнення Росії Головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний перебрався у приміщення поблизу Генштабу у Києві.

Про це пише Reporters.

В січні Залужний зібрав своїх помічників і сказав щось на кшталт: «Не всі з наших вірять, але я думаю, що росіяни таки полізуть. Зі злом неможливо домовитися, тому готуйтеся битися».
О 5-й ранку 24 лютого, коли Росія обстріляла з повітря 24 із 25 українських областей і розгорнула наступ суходолом одночасно з півночі, півдня та сходу, Головнокомандувач ЗСУ був у тому-таки приміщенні неподалік будівлі Генштабу. Щоночі перебирав у голові можливі дії ворога й прораховував, чи точно нічого не пропустив.

Готовність допомогти 

— Скажи, що ми до Волонтера, — вигукує чатовому з водійського місця вже поіржавленого позашляховика. 

Ліворуч од височенних воріт, що є продовженням затягнутого колючим дротом бетонного паркану, розташована прохідна. Ми глушимо мотор перед нею. Сонце ніби умисно б’є просто в очі і пускає в салон «зайчиків» через скло авта. 

Попри те, що зовсім поруч передова, тут усе, як «книжка пише» — військовий статут: «вертушка» з пропускною системою за магнітними картами, шлагбаум і до десятка охоронців — зовсім юних солдатів як на підбір: усі начисто виголені, коротко підстрижені, мають засмаглі обличчя і, хоч зараз літо, носять кітелі на довгий рукав. 

 — Зараз. Очікуйте, будь ласка, — відповідає сторожовий. — Паркуйтеся біля решти автівок справа. 

Чоловік за кермом позашляховика — колишній сержант 53-ої окремої механізованої бригади Андрій Римарук. Ми приїхали разом у відрядження на Донеччину як представники фонду «Повернись живим» — найбільшої в Україні благодійної організації, що допомагає війську. Андрій відповідає за взаємодію з військовими, а я — за комунікації про цю взаємодію. 

Надворі літо 2018 року. Нещодавно АТО перейменували на ООС, Операцію об’єднаних сил, і разом з цим на сході змінилося військове керівництво. Командувачем ООС призначили генерал-лейтенанта Сергія Наєва, а його заступником, начальником штабу ООС, став нинішній Головнокомандувач генерал Валерій Залужний. Ми з Андрієм приїхали на зустріч із другим, і саме його позивний колега називав на прохідній. 

— А чого раптом Волонтер? — дивуюся.

— Тю, — каже Андрій, — ти що, не знаєш історії, як Залужний приїздив нам допомагати на полігон? Тоді ще купа постів була у фейсбуці, ми влаштовували протест «всім селом».

Навесні 2016 року 53-тя бригада, в якій Римарук на той час служив розвідником, повернулася на мирну територію після піврічного перебування на передовій. За шість місяців піхотинці встигли взяти участь, зокрема, у звільненні Зайцевого на Донеччині. Після бруду і крові в окопах вони очікували побачити бодай якусь цивілізацію, але замість ліжок із білизною в пункті постійної дислокації (ППД) на них чекало багно та затоплені дощем намети. Держава не змогла забезпечити нормальними ППД всі підрозділи, створені після 2014 року, тому, зокрема, 53-та та 57-ма бригади ЗСУ жили у той час на полігонах. 

— Пройшли сильні зливи, — веде далі Римарук, — а нам навіть не додумалися поставити піддони на землю. Умов тупо нуль. Виходило, ти що на передовій, що вдома — в однаковому лайні. Спочатку по-доброму просили керівництво допомогти, але всім було начхати. Тоді ми зчинили скандал і навіть почали йти ходою на Київ. Я сам не знав, що з того вийде. Але коли до нас прислали комісію з офіцерами з вищого командування — трохи охуїв. 

До складу комісії, яка, за добрим армійським правилом, мала б, найперше, не вирішувати проблему, а знайти й покарати винних у тому, що сталося, входив і Валерій Залужний. На той час він іще був полковником, але вже відрізнявся від офіцерів, до яких звикли солдати 53-ої: замість знаходити крайніх серед підлеглих, Залужний почав із себе: жахнувшись з умов на полігоні, він попросив вибачення перед бійцями за те, що це взагалі стало можливим. 

— Ми ж майже всі тоді були «мобіками» й раніше в командуванні зустрічали переважно «затягнутих», аж до нелогічного строгих офіцерів, які живуть винятково за статутом. А тут, бачу, нормально. Не без жорсткості, звісно, але якось, знаєш, по-людськи.

Продовження читати у матеріалі Reporters.