Вінниця
14.10.2024
11.24° C
Вгору

Кінний похід на Запорізьку Січ: спогади учасників 30 років по тому

На Покрову 30 років тому п’ять студентів історичного факультету Вінницького педінституту здійснили кінний похід. Юрій Легун, Юрій Савчук, Ігор Лановий, Руслан Білецький та Олександр Панасюк 28 днів йшли з Вінниці до Запорізької Січі, щоб відсвяткувати 500-ліття українського козацтва.

Дорогою до Січі юнаки, вбрані у шаровари й вишиванки, зупинялися у різних містах і селах, аби влаштувати невеликі концерти і провести освітні лекції з історії України.

Хлопці вели щоденник походу, який ліг в основу видання “Щоденний запис кінного походу: 30 років по тому”. Книгу презентував Центр історії Вінниці.

Владислав Чабанюк, директор Державного історико-культурного заповідника “Трипільська культура”, розповів, що кінному походу студентів у 1990-му році передувала мандрівка школярів у 1989-му.

– У серпні 1989-го року я разом з учнями школи у Слідах Могилів-Подільського району та директором Петром Крижанівським пішли у перший похід Вінниччиною: з Могилів-Подільського йшли на Бушу, далі на Брацлав, поверталися до Черемошного, де могила Данила Нечая, заходили в інші місця, пов’язані, загалом, з козаччиною Вінницької області, – пригадує Владислав Чабанюк. – У тому році в поході також брав участь студент Руслан Білецький. І вже на наступний рік він разом з колегами запланували інший похід. Ми зі школою пішли того року на Хотин, а вінницькі студенти – на Запорізьку Січ. Хоч ми йшли різними шляхами, але дорога була одна – до відродження традицій і української історії.

Студентський козацький похід у експедиційний щоденник фіксував Юрій Легун, директор Державного архіву Вінницької області.

За його словами, у щоденник потрапила маленька частина того, що насправді відбувалося, але навіть через 30 років учасникам вдалось згадати яскраві фрагменти і створити спільну працю.

Юрій Легун поділився спогадами про виготовлення похідного прапора, який зробила його мати.

– У нас були певні дискусії, що саме повинно бути зображено на прапорі. Ми були твердо переконані, що має бути щось богунівське. Ми поєднали хрест і підкову на одному боці, а з іншого – вишили козака з мушкетом. Звичайно, було важливим питання про кольорову гаму. Слід усвідомлювати, що це 90-й рік, існує Радянський Союз і партійні органи. Синьо-жовтий прапор вважався прапором буржуазно-націоналістичних елементів, які десь там у Львові дозволяють собі час від часу його підіймати, а для всіх свідомих радянських українців – це, безумовно, ворожий прапор, – пояснює він ситуацію.- Відповідно, таке поєднання кольорів засуджувалось і переслідувалися владою. Але ми вирішили його зробити. Під час святкування нам дорікали патріоти зі Заходу тим, що ми не взяли справдешній український синьо-жовтий прапор, а використовуємо якусь аплікацію, натомість місцеві комуністи звинувачували нас у націоналізмі. Але, мабуть, це було обличчя тієї епохи і такий вибір був непоганим. Прапор пройшов з нами весь похід і був справжнім символом. Не дивно, що потім він продовжив жити своїм життям. Прапор був у Києві на Революції на граніті. На жаль, там його сліди й загубились.

Історії, пов’язані з синьо-жовтими стягами, найбільше запам’ятав й Ігор Лановий, заступник голови Іванівської ОТГ Калинівського району.

– Перший яскравий спогад, як багато людей зустрічали нас у Кальнику. Тоді ми вперше відчули, що робимо якусь потрібну справу. Другий – це море синьо-жовтих прапорів, які ми побачили у Капулівці. Ми зрозуміли, що твориться історія, і ми були частинкою цього процесу, – поділився він враженнями.

Український історик, фахівець з геральдики Юрій Савчук переконаний, що головною метою походу була Незалежність України, відродження народу та нації. Також під час походу він читав усім цікаві лекції.

– Я читав лекції про національну символіку, до яких була велика зацікавленість. Розповідь ілюстрували малюнками Юрія Легуна, – зазначив Юрій Савчук. – Реакції були позитивними, бо лекції завжди поєднувалися з концертом, де співав Руслан Білецький.

Прочитати книгу спогадів і дізнатися більше про авантюру вінницьких студентів можуть усі охочі. На сторінці Центру історії Вінниці у Facebook є електронне видання у безкоштовному доступі.

Коментарі у Facebook
Поділиться новиною
Share on Facebook
Facebook
Pin on Pinterest
Pinterest
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on LinkedIn
Linkedin