Минулими вихідними в Україні відбулись масштабні змагання з сучасної хореографії World of dance. Вінницю представляла команда танцювальної студії Soul Dance Centre. Головний хореограф студії Олеся Українець розповіла журналісту ЦВД про поїздку та поділилась своїми враженнями від фестивалю в умовах пандемії.

Олесю, розкажи, що це за проєкт? Як давно він в Україні та чому вважаться таким крутим?

Ці танцювальні змагання походять із США. Є телевізійна версія проєкту, і є версія командних змагань по всьому світу. В Україні дуже довго не було патенту на ці змагання, тому що він дорогий і рівень досить високий. І от уже 3 роки як в Україні існує WOD (World of dance). Перші змагання проходили у Львові. Ми також брали в них участь, другий рік після карантину минулого року, пропустили поїздку і цього року привезли шосте місце. Всього 14 команд-учасниць, хоча минулі роки було більше, але причини зрозумілі – пандемія.

 

Що необхідно зробити аби стати учасником WOD?

Фішка цього змагання у тому, що не можна потрапити туди ,просто заплативши збір за реєстрацію. Потрібно надіслати відеопостановку, а вже потім організатори відбирають кращих і запрошують їх на змагання. А ще це змагання  не ділиться на категорії та стилі. В журі міжнародні судді, які є хореографами в різних стилях танців. Нам прислали запрошення без відеовідбору, тому що два роки тому ми проходили цей відбір, були запрошені на змагання і запам’ятались. Часу на підготовку було мало, практично за два тижні ми відпрацювали номер до автоматизму, вдосконалили його і поїхали. І так вийшло, що були однією командою, яка представляла Вінницю. Хоча зазвичай на масштабних конкурсах  з нашого міста багато команд-учасників.

На скільки я розумію, то відбирають кращих з кращих. На скільки жорстка була конкуренція?

Як і минулі роки ,конкуренція була просто шалена. Рівень високий, тому що всі проходять відбір. Номера були дуже круті. Той випадок, коли дивишся і навіть уявити не можеш, хто переможе. Наш розрив з першим місцем всього 4 бали, що приємно радує. Аби ви собі розуміли ,підрахунок балів до сотих. Серед учасників були команди з Харкова та Дніпра, які їздили на  WOD за кордон, також топові команди Києва. Самі розумієте, який рівень танцюристів в столиці, коли є стільки можливостей навчатись у кращих хореографів країни. Коли Вінниця так близько біля топових команд України ,це неймовірно радує.

Сказати, що я задоволена виступом своїх дівчат – нічого не сказати. Мурахи по тілу! Коли мої танцюристки зійшли зі сцени, то навіть плакали від емоцій, від того, як вони прожили цей номер, пропустили через себе. Коли у мене викликає будь-які емоції хореографія – це круто, але коли власна постановка викликає мурахи, я розумію, що рухаюсь у правильному напрямку, і все не дарма.

Скільки років ти займаєшся викладацькою діяльністю?

Я танцюючий тренер, хореографією займаюсь усе своє життя. А викладаю вже 11-й рік з 17 років. П’ять років тому відкрила власну студію Soul Dance Centre. З масштабних студій у Вінниці ми сама молода.

 

Скільки учнів займається у вашій студії, якого віку люди?

Був період коли в нас займалось до 400 людей, але пандемія вносить свої корективи та бували часи, коли кількість учнів зменшувалась до 150. На жаль ми на пряму залежимо від стану пандемії. Вікових обмежень у нашій студії немає. Займаються дітки від 4-х років і до 40+.

А як щодо фізичної підготовки? Чи важлива вона, коли йдеш займатись танцями, особливо в дорослому віці?

Кожен думає, що прийде і йому буде важко танцювати на рівні з більш досвідченими танцюристами це нормальний страх. Звичайно спочатку не легко, буде кріпатура, але буквально кілька тижнів-місяць і людина вбувається, стає легше, тіло до всього звикає. Крім того, варто зазначити, що всі групи для дорослих – це хобі-рівень. Ніхто не змушує вас йти на сцену та показувати рівень «вау!». Інформація подається доступно і помірно. Це зайняття для кайфу, танець для танцю, танець для себе.

Розкажи про стилі яким можна у вас навчитись та як підібрати стиль під себе?

 

Усі стилі, які пов’язані з вуличною хореографією є у нас: hip-hop, jazz-funk, twerk, breakdance, dancehall. З сучасних стилів у нас є: contemporary dance, highheels (танці на підборах). Окремо у нас є stretching. Також курс з frame up strip.

Frame up strip – це наймолодший стиль з яких я знаю, його запатентували в Росії та зараз він активно розповсюджується по світу. Дослівний переклад – без обмежень. Це ті самі танці на підборах, але на спеціальних стріпах. Різниця між highheels є перш за все в тому, що у highheels більш жіночні рухи, плавні, сексуальні. А frame up він може бути жорстким, ритмічним, ліричним. Його фішка в технічності, чіткості та швидкості рухів. Щодо травматизму, то так він достатньо небезпечний через висоту підборів, але більшість хореографії виконується в партері. Практично ніколи ми не встаємо. Важлива у frame up техніка, багато переходів технічних, якщо правильно їх виконувати, то це цілком безпечно.

Кожна людина – індивідуальна зі своїм характером та вподобаннями. Ми радимо завжди подивитись візуал, як виглядає хоча б на відео кожен танець, подивитись на тренера, як він рухається. Перше пробне заняття у нас безкоштовне, щоб можна було прийти спробувати та зрозуміти взагалі що до чого.

Кожен може навчитись танцювати? Чи є люди яким не дано?

 

Я ніколи не скажу людині, що танці це не для неї. Мені здається, що хороший тренер так не поступає. Дійсно є люди, які від природи менш пластині, в когось краще відчуття ритму, в когось гірше, хтось високий, а хтось маленький. Знаєте це все рамки, їх хтось придумав і  нав’язує. Насправді меж немає ніяких. Кожен хто хоче він – може! Завдання тренера просто бути тим провідником, який допоможе розкритись у хореографічному класі. Не виходить у групі – пробуй індивідуально, тоді тренер знайде до тебе підхід.

Розкажи, як змінився танцювальний світ у Вінниці за останні 10-15 років. Раніше у місті було багато команд, займатись хореографією було в тренді, що відбувається зараз?

Раніше років 10-15 тому інформації у танцюристів було дуже мало, можливо я помиляюсь, але педагоги доносили нам лише ту інформацію, яку було вигідно їм. Якщо вже в той період у столиці та інших великих містах хореографи та їх учні виїжджали на майстер-класи в інші міста та за кордон, то у Вінниці такого не було. Їхав тільки тренер. Пам’ятаю як сама шукала майстер-класи, їздила в інші міста і вже тоді розуміла що танцювальний світ він набагато ширший, ніж його бачать вінницькі вихованці танцювальних студій.

Можливо так відбувалось тому, що тренери боялись аби танцюристи не йшли від них. Зараз як хореограф я знаю ,як високо цінується танцюрист, якого ти сам виховав і як не хочеться, щоб він від тебе йшов. Але також розумію :їх треба відпускати, щоб росли і розвивались.

У нашій студії нема ніяких обмежень, щодо відвідувань майстер-класів в інших студіях як Вінниці, так і всього світу. Навпаки, дуже підтримую таку тенденцію і раджу всім розвивати свій кругозір та майстерність. Я сама, якщо нікуди довго не їду відчуваю, що засиділась в стінах свого залу.

Як на мене, то зараз підлітки не менш зацікавлені в тому, щоб займатись танцями як і раніше. Про малечу говорити не можу, адже там більше вирішують батьки. Але старші мої учні вони горять. Бачу як хочуть змагатись, рости, виїжджати на змагання, вкладати в це сили, навіть свої кишенькові гроші відкладають на поїздки. Це так радує.

Як щодо конкуренції всередині колективу чи дідівщини?

 

Щодо дідівщини у студії серед танцюристів. Коли сама займалась розуміла, що це жахливо. У нашій студії такі речі не допустимі. Моя філософія – це дружелюбність та душевність, здорова конкуренція. Розумію, як важливо вести діалог зі своїми вихованцями. Адже вони діти, підлітки емоційні.

Чому ти вирішила залишитись у Вінниці не поїхала працювати за кордон чи до Києва?

Я не вирішувала, так склалась доля. У мене були не зрозумілі для мене самої мрії, типу поїхати за кордон на контракт, заробити гроші. Тоді їздили всі, та це було в тренді. Зараз дуже рада, що не поїхала. Адже поки всі катались, я – розвивалась, їздила на майстер-класи, вдосконалювала свою техніку.

Щодо переїзду в столицю, то також були думки залишитись там жити та працювати, адже можливостей більше. Мої викладачі часто говорили чому не вступила на хореографічний факультет на стаціонар, адже було б більше шансів зачепитись в Києві, а я навчалась заочно. На майстер-класах часто запитували звідки я, казала, що з Вінниці та чула приємне здивування від хореографа. Звісно лестять  такі речі, коли круті майстри своєї справи хвалять твій рівень, а виходить і рівень Вінниці.

Насправді, зараз розумію, що мене тримали мої учні. Я як почала викладати з 17 років переходила зі студії в студію, а вони переходили зі мною. Щоразу ,коли думала про переїзд в Київ, мене тримали саме вони. Розумію, що учні не були прив’язані до мене, як я до них. Але склалось так ,як мало бути. Рада, що відкрила студію саме тут у своєму рідному місті, що у мене є такі чудові учні ,яким можу багато дати. Кайфую від того, що маю зараз і розумію, що ми рухаємось в правильному напрямку. Ні про що не шкодую, а поїхати в Київ на будь-який майстер-клас можна завжди, дві години потягом і ти в столиці.