Через сезонне погіршення погоди частина фронту заморожується – на сході нашої країни армія України переходить до активної оборони. Одночасно розмоклий ґрунт буде серйозною перешкодою для наступальних операцій російської окупаційної армії, тож сезонна зміна погоди більшою мірою вигідна Україні. Ба більше, вона навіть може відкрити нові можливості на півдні та південному сході. Зокрема, може сприяти виходу до Токмака і далі до узбережжя Азовського моря, адже українські сили та засоби, які зекономлять на сході, перекинуть сюди.

Про це пише OBOZREVATEL.

За сприятливого збігу обставин Сили оборони до кінця осені чи взимку зможуть форсувати річку Дніпро та рушити у напрямку до Армянська. “Вдома і стіни допомагають, і дощі зокрема”, – заявив в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA льотчик-інструктор, полковник ЗСУ в запасі, військовий експерт Роман Світан.

– Колишній співробітник СБУ, зрадник Олександр Ходаковський, запропонував окупаційній армії заморозити лінію фронту, щоб під час паузи, що утворилася, замінити виснажений особовий склад новими силами і почати новий наступ. Про те, що ворогові потрібна пауза, говорять уже давно. Чи вважаєте ви, що сьогодні, зокрема, з урахуванням масованої атаки на Авдіївку, можна говорити про якусь паузу?

– Справа в тому, що бої, які зараз точаться в районі Авдіївки, мають локальний характер. Ширина фронту там максимум 10 кілометрів, беруть участь кілька батальйонів, хоча останнім часом у бік Ясинуватої, Макіївки та Донецька підкинули ще кілька бригад. Але постійно в боях беруть участь 3-4 батальйони ворога, не більше.

Це не широкомасштабні наступальні дії на лінії фронту в 1200 кілометрів. Тут лише 10 кілометрів. Тому щодо цієї ситуації не можна судити про становище на всьому фронті.

А на всьому фронті росіяни мають величезні проблеми. За півтора року вони зазнали величезних втрат. Зокрема, великі втрати серед призваних у Донецькій та Луганській окупованих частинах областей. Є деякі військовослужбовці, котрі воюють в Україні ще з минулого року. Справді, в окупаційних військ серйозна втома від ведення бойових дій.

Настрої в російському війську пригнічені, там розуміють безперспективність виконання бойових завдань. Їх реально треба міняти на нові частини. Саме до Донецька під Авдіївку завозяться свіжі частини, зокрема з Донецька. Вчора у місті зібрали людей, екіпірували, а сьогодні вони вже з’явилися на передовій.

Вони намагаються у такий спосіб розбавити цю втому росіян від війни. Адже вони воюють на великому плечі. Наприклад, росіяни, виловлені десь у Бурятії, їдуть 7 тисяч кілометрів до України та заходять на окуповану територію виконувати бойові дії. Це дуже морально тисне.

Ходаковський це чудово розуміє. Це той самий керівник донецької “Альфи” СБУ, яка свого часу спалила на Майдані у Києві Будинок профспілок. Він, як керівник незаконних воєнізованих формувань, розуміє, що якщо найближчим часом окупаційні сили не замінити на “свіжак”, то вони можуть просто побігти на Херсонському чи Запорізькому напрямку, і тоді буде загальний обвал фронту. Ці воїни просто кинуть зброю, підуть у Росію і поминай як звали. Він відчуває ці настрої, наближення до цього внутрішнього вибуху.

Їм терміново потрібна якась перемога, та ж Авдіївка, та й просто ведення активних бойових дій необхідні, щоб просто підтримати занепалий моральний дух російського війська. Тож його заяви логічні.

– Тобто Авдіївка потрібна лише для підняття морального духу окупантів і більше ні для чого?

– З погляду психології – так. Але якщо говорити про військове завдання, то це спроба відсунути наш гарнізон від Донецька на відстань близько 30 кілометрів. Зараз цей гарнізон дістає за допомогою армійської артилерії щонайменше до середини Донецька, а то й до частини Макіївки та Ясинуватої.

Тобто це спроба відсунути наші сили приблизно за Карлівське водосховище. Така сама мета в них і в районі Пісок, і Мар’їнки. Це питання вони намагаються вирішити вже десять років.

– Ми говоримо про втому окупаційної армії, але, напевно, втома є також в українських Сил оборони і вони теж, ймовірно, потребують паузи? Але, як я розумію, у поточній ситуації це просто неможливо.

– Справа в тому, що будь-яка пауза для нас обернеться потім дуже великими втратами. Росіянам потрібна пауза, щоб перезарядитися, відновити сили та засоби, накопичити техніки тощо і вдарити з новою силою. Але ми не можемо їм цього дозволити, бо згодом буде велика проблема.

Тому нам однозначно жодної паузи, ніякого заморожування дій не можна допускати. Нам потрібно постійно наступати. Вибрано основний напрямок – на узбережжі Азовського моря, і треба діяти щодня. Те саме стосується і Бахмута.

Водночас нам потрібна ротація. Тому що воюємо ми не півтора року, а десятий рік з 2014 року. І всі ці роки ми воюємо на ротаційній основі – пів року повоювали й у тил. Сьогодні наші бійці фактично три терміни без ротації. І це складно.

Оптимальний варіант зараз – зняти так званий спецоблік із правоохоронних органів та дати можливість мотивованим людям призватись до армії. Можна призвати до 30% особового складу правоохоронних структур та змінити хлопців, які на фронті. І потім у такому самому режимі, по 30% раз у пів року, проводити ротацію, зокрема правоохоронців.

Майже всі вони мотивовані, всі придатні до служби, всі знають, як поводитися зі зброєю. Крім того, вони матимуть статус учасників бойових дій, почистять своє реноме. Після війни завдяки цьому зросте довіра до поліції. Водночас наші хлопці, які зараз перебувають на лінії фронту, відпочинуть, відновляться. Чим раніше ми запустимо такий механізм ротації, тим краще.

Паралельно необхідно відтворювати професійну армію, тобто дати можливість комбригам розгорнути рекрутингові центри, безпосередньо набирати бригади, які хочуть виконувати бойове завдання і залишитися в професії військового. Це дуже важливо.

1% від загальної кількості населення, тобто близько 300 тисяч осіб, – ми можемо дозволити собі утримувати таку професійну армію. У нас все ж таки велика країна.

У такий спосіб провести ротацію наших військовослужбовців, які зараз виконують бойовий обов’язок на лінії фронту, плюс запуск процесу відновлення професійної армії в Україні – це завдання, які необхідно поставити та вирішити.

– Останнє уточнення щодо паузи у війні. Чи не вважаєте ви, що вона може виникнути через погіршення погодних умов, коли бронетехніка вже не зможе просуватися, коли будуть можливі лише артилерійські, ракетні, дронові удари по позиціях ворога? До речі, на останньому “Рамштайні” ракети ATACMS Україні так і не дали. Чи вважаєте ви, що така вимушена пауза можлива?

– Справа в тому, що умови по лінії фронту залежно від погоди – це все прогнозовані речі. Причому не вся ділянка фронту схильна до природних катаклізмів. Наприклад, коли розпочнуться дощі, будуть серйозні проблеми на східному фронті – на Луганському, Донецькому напрямку та частково у східній частині Запорізького фронту. Там ґрунти жирні, там до 80 сантиметрів чорнозем. Тому як тільки починається вода, там дійсно рухатися практично неможливо.

Вже зараз відбувається заморожування цієї частини фронту, ми це чудово бачимо. Східна частина Запорізького фронту після того, як ми вирівняли фронт, перейшла вже в режим активної оборони. Донецький та Луганський напрямки також переходитимуть у цей режим. І на цій ділянці фронту такий режим нам вигідний, оскільки там напрямків для стратегічних наступів немає.

А ось росіяни могли б там намагатися наступати, але саме погода їм перешкоджатиме це робити. Ми користуватимемося цією особливістю нашого клімату і прикриватимемося від наступальних дій росіян, зокрема й погодою.

Але західна частина Запорізького фронту і Херсонський напрямок не так схильна до поганої погоди, як східні регіони. І ми теж цим користуватимемося. Ніхто заморожувати просування в основному напрямку в бік Токмака не буде. Навпаки, збільшуватимуться зусилля за рахунок звільнених сил і засобів на інших ділянках фронту.

Все це було продумано, все це є в канві плану наступальних дій. Якщо у нас вистачить сил та засобів, ми можемо форсувати Дніпро та рушити у бік Армянська.

Вікно на західному фронті не закриває погода. Навпаки, за деякими позиціями там можна посилитись, оскільки у росіян, на відміну від нас, дуже велике плече доставки військової техніки. До Токмака їм потрібно їхати 500-700 кілометрів під дощем, грязюкою. А у нас плече доставки коротке – поруч Запоріжжя. По суті нам вигідно там наступати.

Користуватимемося погодними умовами. Ми воюємо десятий рік, для нас це десята зимова кампанія. Ми чудово знаємо свою поверхню, ми на своїй території. Вдома і стіни допомагають, і дощі зокрема. Тому грамотно збудована операція дасть свої результати і взимку цього року.