Група туристів з вісьмох вінничан та двох мешканців Запоріжжя залишилися в Перу через закриття кордонів та оголошення надзвичайного стану. Андрій Рибачок, керівник тур-клубу “Бідняжка” розповів, який настрій у його групи, а також про умови, в яких вони зараз живуть.

— Наших тут 10 людей: семеро хлопців і троє дівчат. За інформацією консульства, в Перу понад 45 українців. Але, думаю, що зараз їх тут набагато більше, бо інформацію подавали у пік карантину, коли кордони закривали і всі зверталися у консульство. Взагалі, в Перу ми прибули 6 березня. Перед поїздкою відстежували ситуацію, на той час в Латинській Америці було лише кілька випадків захворювання на коронавірус. На той момент не було можливості скасувати авіаквитки чи повернути кошти, тому для нас це означало не лише відмовитися від подорожі і своєї мрії, а й втратити понад тисячу євро на кожну людину. Тому вирішили летіти, як і було заплановано, – розповідає Андрій Рибачок.

За його словами, до поїздки готувалися досить довго: вивчали туристичні маршрути, обговорювали їх з людьми, які вже були там. А також провели “кастинг”, щоб сформувати команду. Андрій розповідає, що наразі в Перу досить спекотно – температура сягає тридцяти градусів, а вночі дуже задушливо, позаяк кондиціонери є не всюди.

— Ми регулярно плануємо розвідувальні подорожі, поділилися цією ідеєю в соцмережах і багато хто відгукнувся. Вирішили взяти з собою десять людей, хоча бажаючих було набагато більше. Ми робили відбір по анкетах і визначали “суперсили” людей. Хтось, наприклад, розуміється на павуках та зміях, хтось вміє варити борщ, а хтось знає, що таке Мачу-Пікчу. Комунікувати з місцевими важкувато, оскільки в Перу всі говорять іспанською. Ми користуємося гугл-перекладачем, а якісь елементарні слова вже вивчили. Дивує, що країна туристична, а спілкування англійською дуже мінімальне. Ти приходиш і питаєш, чи говорять англійською, а тобі принципово відказують “ні”. А потім починаєш говорити англійською і тобі потихеньку відповідають.

За час перебування в Перу і до початку карантину туристи все таки встигли відвідати заплановані екскурсії.

— Нещодавно зв’язувалися з нашою землячкою, яка подорожує сама і її застав надзвичайний стан саме перед поїздкою на Мачу-Пікчу, а ми там вже встигли побувати. Були й на озері Тітікака – це найбільше високогірне судноплавне озеро, лежить на кордоні Перу та Болівії. Місцеві розповідали, що в Болівії є навіть військо-морський флот на цьому озері. Ще були на плавучих остравах з очерету, традиційних для індійської народності урос. Зрозуміло, що зараз вже ніхто не живе на тих остравах, але люди відроджують це ремесло і показують, як жили їхні предки ще років 30-50 тому. Навколо озера в основному живуть нащадки індіанських племен, які змішувалися між собою, а пізніше з колонізаторами. Але ці люди досі намагаються зберігати свою самобутність. Ще встигли політати над лініями Наски, в пустелі на оазисі Ноакачіна. Щось вразило більше, щось менше. Квитки назад в нас були датовані на 22 березня і ми засмучені тим, що не потрапили в джунглі й місто Ікітос.

Керівник туристичної групи розповідає, що карантин їх застав у Куско, але вони встигли дібратися до Ліми ще до оголошення надзвичайного стану.

— Коли розпочався карантин, ми були в Куско на висоті 3400 над рівнем моря – там було прохолодно і важко адаптуватися. Тому ми вирішили переїхати в Ліму, яка на березі океану. В Лімі висота для нас звичніша і перебування там комфортніше. Куско – це відправна станція на Мачу-Пікчу, в основному всі стартують звідти. Коли ми були там, людей були тисячі. Ми дивом вирвалися з Куско, там залишилося багато українців і туристів. Ми “хапанули” останні квитки на вокзалі, це вдалося не без пригод, і вирвалися в Ліму ще до заборони пересування – їхали автобусом 21 годину.

Андрій Рибачук пояснює, що зараз у Перу оголошений надзвичайний стан.

— Місцеві пояснили, що це навіть можна найменувати військовим станом. Тобто, вся влада перейшла до військової поліцейської адміністрації, тут обмежили усі права та свободи громадянам. Минулого вечора навіть запровадили комендантську годину, тобто тут дуже суворо. Обмеження діють так само і на готелі. В них можуть залишатися ті люди, які заселелися до введення надзвичайного стану, а інших постояльців адміністрація приймати не може. З пошуком житла нам посприяв консул. Коли ми дісталися у Ліму, нас заселили в готель, де взагалі не було постояльців. Нам пощастило, бо готель з харчуванням, тому не потрібно кудись виходити. Щодо грошей, то дякувати богу, є картки. А в разі потреби рідні та близькі зможуть нас фінансово підтримати. Ми намагаємося бути на позитиві, але дуже бентежить невідомість щодо тривалості карантину і чи буде можливість евакуації. Якби ми знали, що це триватиме 2-3 трижні, тоді було б легше. Але ми підтримуємо контакт з консулом, дізнаємося стан справ, всі вимоги Міністерства зовнішніх справ ми виконали – зареєструвалися в системі “Друг” і надали всі свої дані, – каже Андрій Рибачок.

Тим часом українські туристи створили Telegram-канал “Хочу домой”. Там зібралися люди, які нині перебувають в Індії, Чехії, Малайзії, Польщі, Єгипті, Туреччині, Іспанії, Німеччині, Таїланді, Італії, В’єтнамі, Тенеріфе, Португалії, Греції, Австрії, Росії, Франції, Домінікані, Грузії, Ісландії, Нідерландах, Мексиці, США та інших країнах. Подорожуючі обмінюються інформацією про те, яким чином можна повернутися додому в Україну.