Наверх

“Думаю, я скоро помру,” – історії трьох вінничан, які почали вживати наркотики у підлітковому віці

Протягом декількох останніх років у стрічці новин усе частіше зустрічаються поліцейські звіти про затримання ділків, які розповсюджують наркотики через популярний месенджер “Telegram”. Проте кількість людей, які вживають наркотики невпинно зростає, бо на зміну затриманим приходять нові, а схема доступу до речовин є надзвичайно простою навіть для дітей та підлітків, адже тепер, щоб отримати наркотик не потрібно мати сумнівних знайомих: достатньо лише смартфону з доступом до мережі та необхідної кількості грошей.

 

Так, за даними дослідження UNICEF, яке проводилось у 2019 році, 18% українських підлітків у віці від 14 до 17 років мали досвід вживання будь-яких наркотиків. Крім того, від 5 до 12% опитаних, заявили, що мають доступ до того чи іншого наркотику.

 

Кореспонденту видання “Це Вінниця, друже” вдалось поспілкуватись із трьома вінничанами, які почали вживати наркотики у віці до 18 років включно. Вони розказали про причини вживання, життя з залежністю та виклики, які з’являються разом з нею.

 

Перша розмова відбулась із дівчиною, на ім’я Марина. Зараз їй 20 років, вона навчається в одному з ВНЗ Вінниці та продовжує вживати наркотики. Здебільшого студентка полюбляє марихуану та популярний зараз амфетамін, проте це не єдині речовини у її житті.

 

“Вперше наркотики я спробувала, коли мені було 17 років. Тоді я почала зустрічатись з хлопцем, який часто відвідував різні вечірки, на одній з таких мені запропонували покурити траву. Не можу сказати, що тоді мені сподобалось, скоріше навіть навпаки, проте це стало таким собі сигналом, що можна. Спробувати в друге вже було простіше. З часом я зрозуміла, що марихуана допомагає мені розслабитись, відволіктись від проблем, а оскільки це було нечасто – я не бачила в тому якоїсь біди. Поступово, так само на вечірці, я спробувала й амфетамін – відчуття були неймовірні, адже це психостимулятор. З’являлось багато сил: легко було розважатись, вчитись або робити хатні справи. Незважаючи на те, що хлопець досить швидко з усім зав’язав для себе я вирішила продовжувати. Мені настільки подобався стан сп’яніння, що я хотіла бути у ньому завжди. Почала курити навіть з самого ранку, або будь-де впродовж дня. Наркотики легко купувала у вигляді “закладок” через Telegram, гроші брала у мами, пояснювала це дорогими пігулками, які начебто мені виписав лікар та хабарями в універі. Одного разу так замість амфетаміну, мені вдалось знайти так звану “сіль”, було трохи страшно, але я вирішила, що не пропадати ж добру – теж спробувала. Хоча мені не дуже сподобалось – я курила її майже два тижні. Приховувати це було легко, мама нічого не знала, бо я жила в хлопця, а він не здогадувався, бо працював по 12 годин на день 6 днів на тиждень. Тому особливо не надавав уваги моєму стану. Крім того, на той момент мені було вже 19 і трапилась моя перша подорож до психлікарні, у який мені поставили діагноз. До речі, пізніше я почала використовувати і аптечні препарати, помітила, що якщо збільшити дозування – з’являються незвичайні ефекти, а особливо, якщо додати до цього алкоголь.”

 

Розмова з Мариною відбулася в одному з парків Вінниці, при зустрічі дівчина одразу попросила придбати їй алкоголь, так би мовити, щоб розмова точилась краще. У крамниці дівчина обрала літрову пляшку дешевого міцного пива.


“Після лікування у психдиспансері мені не ставало краще. Нові знайомі, яких я знайшла там, легко проносили мені марихуану навіть в палату, а по виходу з лікарні я продовжила з ними спілкуватись. Тому єдине, чим мені допомогла лікарня, був доступ до нових речовин, які тепер можна було з легкістю придбати в аптеці по рецепту. Після першого потрапляння до медзакладу я повернулась жити до хлопця. Він так само продовжував багато працювати, а я продовжувала вживати уже з новими знайомими. З часом наші стосунки зійшли нанівець і ми розійшлись. Я одразу знайшла собі нового чувака, він за так приносив мені марихуану, амфетамін, мефедрон – усе це ми вживали разом і нам було цікаво. Проте це тривало недовго, за місяць він поїхав у Польщу. Потім мене знов поклали до лікарні, там я познайомилась із Сашею – 42-річним місцевим постійним пацієнтом. Він пригощав мене марихуаною, ще з одним хлопцем, який приносив мені наркотики – я займалась сексом в туалеті лікарні. По виходу з лікарні, продовжила спілкування з Сашею. Між нами нічого немає, ми просто дружимо і вживаємо разом. Зазвичай це як і раніше трава, проте, думаю, я погодилась б на будь-що, що він принесе – мені не принципово.”

 

За час розмови, дівчина попросила придбати їй ще пива, на питання, чи не хвилює її стан здоров’я через залежність та випадкові статеві зв’язки, відповідає, що їй чхати.

 

“Взагалі мені все одно на себе, і, я думаю, всім все одно. Якісь мої дитячі мрії не справдились, дитячі травми загострились, я не розумію як жити тверезою, крім того, я не спілкуюсь з людьми які не приносять мені наркотики чи алкоголь.”

 

На пропозицію допомогти знайти лікаря-нарколога – дівчина реагує бурхливо. Говорить, що їй це не потрібно і коли настане час, то якщо вона захоче – сама собі когось знайде. Питаю її, яким вона бачить своє майбутнє – відповідь була короткою:”Думаю, я скоро помру.”

 

Коли ми прощаємось зі співрозмовницею – вона вже добряче весела, пропонує “покурити” разом, схиляє до сумнівних розваг, але, попри відмову, не планує йти додому.

 

– “Подзвоню Саші, спробую щось “вирубити,”

 

На цьому ми із нею прощаємось.

 

Другою людиною, яка зголосилась розповісти про своє життя був Костянтин. Зараз хлопцеві 26 років і він працює у сфері гастрономії. Познайомився з наркотиками хлопець в університеті, тоді йому було 17 чи 18 років, не може точно сказати.

 

“Я легко погодився, коли мені запропонували покурити в гуртожитку. У старших класах я дуже часто вживав алкоголь, проте мати ніколи мене не “палила”, тому коли все відбувається в іншому місті й це роблять всі у твоїй компанії – це не складно. Перший раз мені не дуже сподобався, а точніше я просто нічого не відчув. Проте товариш, який тоді приніс, почав пропонувати мені щодня і я втягнувся. Цей стан приносив мені колосальне задоволення – я був завжди веселим, у гарному гуморі, грав в ігри, або займався своїм хобі – радіотехнікою. З часом толерантність зростала, мені потрібно було більше і більше – я почав курити вранці, через що прогулював університет, у ньому з’явились проблеми. Десь у цей же період мені запропонували також амфетамін, теж здається у якійсь компанії. Я відчув цей прилив сил та енергії, поступово почав вживати його регулярно. Оскільки амфетамін був сильно дорожчий за марихуану – мені було необхідно мати більше грошей, але працювати не хотілось. Це питання легко вирішилось, коли одного разу під час приїзду додому я знайшов мамині гроші. У шафі в неї лежала заначка – багато звернутих стодоларових купюр, тоді подумав, що якщо одна зникне – ніхто не помітить. Так у мене з’явились гроші, які я тепер міг з легкістю витратити на речовини. Так продовжувалось кілька місяців – я приїжджав додому, тягнув купюри та їхав до гуртожитку. Пізніше мама переховала гроші до сейфа, але за кілька місяців я знайшов ключі від сейфа. У такому стані я прожити близько двох чи трьох років, проте у мене сильно змінилось оточення – я майже ні з ким не спілкувався, бо мені було ок одному, схуд на майже 20 кілограмів і розійшовся з дівчиною – її це все не дуже влаштовувало, а я виправдовував свої залежності тим, що мені складно після розриву.”

 

Варто зазначити, що зараз Костянтин не вживає жодних речовин та навіть не п’є алкоголь, ми говорили за горнятком кави. Проте досі не розуміє, чому на той час у батьків не виникло якихось запитань до нього, адже проблеми було видно і по зовнішньому стану і по розмовах, насамкінець і гроші зникали ж.

 

“Після четвертого курсу події розвивались надзвичайно швидко. Одного разу замість звичайної трави нам принесли спайс – синтетичну марихуану. Я не знав що це, але, про всяк випадок, скурив трохи більше. Друг, який тоді був зі мною, сказав, що я втратив свідомість – сам я нічого не пам’ятаю. Так я підсів ще і на цю штуку. З роботи, яку я знайшов під час навчання на п’ятому курсі – мене швидко вигнали, десь тоді ж я спробував “сіль”. Це було для мене проривом, бо інші наркотики вже не впирали, а після того ж амфетамін, хоч це і психостимулятор – я взагалі міг лягти спати. З універом теж не склалось, тому я повернувся до Вінниці. Якийсь тиждень тут я не вживав, бо не міг знайти, а потім відкрив для себе купівлю наркотиків через Telegram – тоді я зрозумів, що мені нічого більше не потрібно. Тоді я жив у бабусі, говорив батькам, що шукаю роботу, ходжу на співбесіди. Гроші розлітались надзвичайно швидко, спочатку я витрачав на день 300 гривень, потім все більше і більше десь до тисячі. Оскільки я не працював, то постійно позичав, коли позичив у всіх знайомих – пішов брати кредити у банках, потім у мікрозаймах, у якийсь момент у мене було 30 кредитів у мікрозаймах, а сам я у ці дні виходив з дому о шостій ранку, купував собі слабоалкоголку або горілку із соком і йшов шукати закладки, інколи двічі чи тричі на день. У той час у мене була дівчина, яка теж вживала. Бувало хтось з нас хотів зав’язати, проте інший знову щось приносив і так по колу. Закінчилось це все, коли батькам почали телефонувати з приводу моїх кредитів. Відбулась розмова з мамою у якій я проговорився, що вживаю наркотики. Вона почала гасити мої борги, а я брав нові у тих конторах, де вже було виплачено попередні. Дівчину відправили в один з реабілітаційних центрів, я вирішив поїхати за нею. Там розійшлись буквально за декілька тижнів, виявилось, що крім наркотиків, нас нічого не поєднує. Далі було 10 місяців реабілітації, спроби втікти з центру, багато самоаналізу та болю, проте на щастя все закінчилось. Зараз я нічого абсолютно не вживаю вже декілька років і мені нормально, подобається тверезе життя. Будую нові стосунки, пробую реалізувати себе професійно. Єдине що турбує – фізичний стан, попри значний час зав’язки у мене досі дуже часто болить все, до того ж через наркотики втратив декілька зубів, вони просто згнили,”

 

Питаю Костянтина про те як це склалось та чи могло закінчитись інакше.

 

“Не знаю чому я підсів, певне, просто тому, що спробував, а потім і сподобалось. Не можу знайти якусь причину, щоб сказати. що я був більш до цього схильний ніж інші, просто так вийшло. У якісь моменти було жахливо соромно за скоєне, але зараз я розумію що це хвороба і я її переміг. Чи могло все скластись інакше? Складно відповісти, але, певне, так. Під час параної, яку викликала “сіль” я думав про самогубство. У сейфі де лежали гроші, які крав була і рушниця. Декілька разів серйозно думав про самогубство, але щось зупинило. Певне те. що не хотілось би, щоб молодша сестра застала на балконі брата без голови.”

 

Наше спілкування було недовгим – по хлопця прийшла його дівчина і після ранкової кави вони разом вирушили на роботу.

 

Останнім був діалог з Максом. Йому зараз 24 роки, він колега нашого попереднього співрозмовника.

 

“Наркотики? Так було таке, хоча здебільшого я “воїн синього меча” (мається на увазі, що чоловік здебільшого вживає алкоголь, а не щось інше). Я вживаю алкоголь з 11 років, десь друзі з неблагополучної родини пригостили, далі почав спеціально шукати таких знайомств, відкладав гроші, які давали батьки, щоб зекономити собі бренді-колу чи щось таке, пив переважно вранці у вихідні, щоб ввечері бути вдома тверезим. Мені довго вдавалось бути непоміченим, проте у 12 потрапив до лікарні з алкогольною інтоксикацією – валявся непритомний на місці де ми розпивали, друзі злякались і викликали швидку. Тоді батьки й зрозуміли, що є проблема. Після цього випадку ніби я ціле літо сидів вдома – це було покарання, але десь з 14 чи 15 знов почав. Власне так в одній з компаній мені запропонували траву – перший раз мені шалено сподобався і я почав курити час од часу – знайти було легко. Буквально два-три телефонних дзвінки.

Пізніше, під час навчання, коли контролю стало менше і щось вживати відповідно теж – я вже не міг уявити своє життя без марихуани: курив по 5-7 разів на день, забивав на пари, тусовки чи будь-що. Навіть якщо хтось пригощав мене пивом – без трави воно не вставляло, хоча я все одно напивався до втрати свідомості ледь не щодня. Проте з часом марихуана відійшла на задній план. Не сталось нічого особливого, просто я прокинувся і зрозумів, що мені досить. Я відмовився від неї та не курю.”

 

На питання, а що ж тоді він хотів розповісти – Макс посміхається.

 

“Не все так просто, у 20 років після коледжу я почав працювати, робота офіціантом вона така, що ти весь день на ногах, втомлюєшся, потрібно тримати себе в тонусі – так якось після гучної гулянки колеги запропонували мені амфетамін. Я спробував і зрозумів, що це саме те, що мені потрібно. Спочатку було легко і весело, я круто працював, постійно ходив на вечірки, енергії було повно. Проте з часом необхідна була все більше доза, грошей не вистачало, я ставав дратівливим, щоб заснути – доводилось знов напиватись до втрати свідомості, проте це не завжди допомагало. Бувало я не спав тижнями, крім того, нічого не їв, бували тижні, коли крім алкоголю і амфетаміну у мій організм не потрапляло більше нічого. Так тривало декілька місяців, допоки одного дня у мене не трапилось передозування – на роботі я випадково розсипав амфетамін у вбиральні на поличку, але оскільки не було чим зібрати – я занюхав прямо звідти. Там була доза, якої мені мало вистачити на 2-3 дні, проте “заюзав” це одним махом. За декілька годин зрозумів що зі мною щось не так, складно описати, але точно щось не так. Грошей на таксі чи тролейбус не було, тому пішов додому пішки. Дорогою мені відняло ліву руку та ногу, їх я просто не відчував, тоді сів на якийсь бордюр і заплакав. Серце калатало як ненормальне, думав, що помру прямо там. Якимось неймовірним зусиллям вдалось дійти додому та викликати швидку, батькам я розповів все одразу, бригаді швидкої набрехав, що випив багато енергетиків – мені щось вкололи та залишали. Виявилось був дуже високий тиск. Після цього пішов до нарколога, якого порекомендували знайомі, там вдалось владнати все анонімно: пігулки, заняття спортом та таке інше. З амфетаміном я зав’язав, проте проблеми турбують досі, доводиться лікувати серце та зуби. Алкоголь вживаю досі, значно менше, проте не можу собі відмовити. Складно уявляю своє життя тверезим.”

 

Варто зазначити, що історії, які розповіли Марина, Костянтин та Максим (до речі, імена на прохання оповідачів змінено) публікуються тут не повністю. Здебільшого я намагався просто показати шлях з яким стикається людина, котра стала на шлях наркотичної належності та наслідки до яких це призводить. Проте кожен з них мав чи досі має через свою хворобу серйозні виклики у житті. У когось це проблеми з законом, у когось інфекції, що передаються статевим шляхом, у когось відторгнення чи інші непорозуміння у родині. Якщо говорити про все, то, певне, варто було б писати цілу книгу, проте того, що вже описано цілком достатньо, аби кожен читач міг зробити власні висновки та вирішити для себе, що відповісти людині, яка пропонує спробувати наркотик вперше.

 

Коментарі у Facebook
Поділиться новиною
Share on Facebook
Facebook
Pin on Pinterest
Pinterest
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on LinkedIn
Linkedin